"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

- Не хочу, - вiдрiзав Сергiйко. - Вiдчепись.
Вiтько нарештi образився i вiдчепився. А Сергiйко усiвся на пiдвiконня
в коридорi i почав нишком спостерiгати за дверима тiєї палати, де мешкала
Оля з подругами.
Кiлька разiв повз нього квапливо проходила тьотя Клава. I щоразу вона
зникала за дверима iзолятора, котрий знаходився одразу за Олиною палатою.
А потiм до iзолятора зайшов їхнiй лiкар Микола Володимирович. Вiн
завжди любив порозмовляти, посмiятися, а тут лише мигцем поглянув у бiк
Сергiйка i вiдвернувся. Одразу було видно, що Миколу Володимировича щось
непокоїло.
Проте Сергiйко менш за все звертав увагу на iзолятор. Його цiкавили
лише дверi Олиної палати. Але, як на зло, звiдтiля нiхто не виходив.
Тодi вiн перебрався надвiр i зайняв своє звичне мiсце на лавцi.


ВРЯТУВАТИ ЛЮДИНУ

Олю довелося тимчасово перевести до iзолятора.
Вона навiть не звертала уваги, що дiється навколо неї. Вiдсутнiм
поглядом дивилася на всiх i мовчала. Лише мiцно стискувала в руках останню
татову iграшку. I цей її стан тривожив лiкарiв чи не найбiльше.
- Олю, можеш покласти iграшку на свою тумбочку, - запропонував Микола
Володимирович. - Нiкуди вона не подiнеться.
У вiдповiдь Оля лише похитала головою. Напевно, вона дуже дорожила цiєю
iграшкою, коли нi на хвильку не хотiла розлучатися з нею.
Микола Володимирович погладив м'яку мордочку iграшки i зауважив:
- Нiколи ще такої не бачив. Як її звати?
- Бухтиком, - вiдповiла Оля, i її очi потеплiшали.
Микола Володимирович вiдiйшов до вiкна.
На лавцi перед спальним корпусом сидiв Сергiйко Микитюк з шостої
палати. Той самий, що годину тому зустрiвся в коридорi. Сергiйко не вiдривав
погляду вiд вiкна тiєї палати, в котрiй ще вчора мешкала Оля.
Так, хвороба дiвчинки тривожила не лише лiкаря.

На землю вже спадали сутiнки, а Олi все ще не було видно нiде.
I тодi Сергiйко додумався ось до чого.
Перед вiкнами спалень височiв розлогий клен. I коли на нього вилiзти,
то можна побачити, що дiється в Олинiй палатi. Звiсно, пiдглядати - завжди
соромно, проте iншого виходу Сергiйко просто не бачив.
За столом, тiсно притиснувшись одна до одної, сидiло кiлька дiвчаток.
Вони про щось тихо розмовляли. Обличчя в них були стривоженi.
Олi мiж ними не було.
"Куди вона могла щезнути? - подумав Сергiйко. - Невже її повезли
додому? Але коли?"
Вiн збирався вже злiзти на землю. Проте зовсiм випадково поглянув на
сусiднє вiкно - i прикипiв до гiлки.
Боком до нього сидiла тьотя Клава. її обличчя, завжди строге, цього
разу мало такий вигляд, нiби вона от-от збирається заплакати. В протилежному
кутку iзолятора стояв Микола Володимирович i спiшно готував шприц для уколу.
А в лiжку, пiд самим вiкном, лежала Оля. її повiки були заплющенi.