"Владимир Григорьевич Рутковский. Бухтик з тихого затону (укр.) " - читать интересную книгу автора

про що отримати по шиї?
- Залиш мене в спокої з тiєю мухою! - сказав вiн. - Хiба не бачиш, що
менi нiколи?
Вiтько був зайнятий надзвичайно серйозною справою. Вiн сидiв перед
дзеркалом i корчив собi гримаси.
- Ти краще подивися, який зараз у мене на обличчi буде вигляд, - сказав
вiн. - Тодi роззявив рота i розплющив очi так, мовби ненавмисне усiвся на
їжака. - Ну як, схожий я на перелякану людину чи нi?
- Схожий, - визнав Сергiйко.
- То ж бо й воно, - сказав Вiтько. - Ми, актори, повиннi зображувати
все на свiтi... - Пiсля цього вiн витяг губи у курячу гузку i випнув
груди. - А тепер який у мене вигляд?
Сергiйко уважно подивився на товариша.
- Пришелепуватий, - вирiшив вiн.
- Сам ти пришелепуватий! - образився Вiтько. - Коли хочеш знати, це був
войовничий вигляд. А зараз я тобi покажу, який вигляд має горда людина.
В цю хвилину за дверима прочовгали важкi кроки i почувся буркiтливий
голос нянi тьотi Клави:
- Всiм приймати вiтамiни! Та не спробуйте тiльки обманювати, сама
перевiрю!
В тому, що тьотя Клава це зробить, в санаторiї нiхто не сумнiвався.
Вчора, наприклад, вона перевiряла, як приймає вiтамiни дванадцята палата, та
сама, де проживав Васько Миколаєнко, суперник Вiтька по драмгуртку. I
Васьковi дiсталося так, що вiн ладен був проковтнути потрiйну порцiю.
Тому Сергiйко, хоча й неохоче, все ж простягнув руку до тумбочки, в
котрiй зберiгалися вiтамiни.
Вiтько Капустiн, не вiдриваючи погляду вiд дзеркала, теж узяв таблетку.
Проте ковтати її не став.
- Гордим людям воно нi до чого, - сказав вiн i пожбурив таблетку в
кватирку.
Сергiйко завагався. Все ж таки Вiтько неправий. Коли на те пiшло, вони
приїхали сюди не тiльки вiдпочивати. Вони приїхали ще й лiкуватися.
Та з iншого боку...
Вiн обережно лизнув таблетку. Зовнi вона була нiчого собi, ковтати
можна. Але всерединi, як вiн пересвiдчився, таблетка була такою гiркою, що
навiть гiрчиця, та, що на столах у їдальнi, здавалася солодшою. I чому це
всi вiтамiни такi несмачнi всерединi?
А може, воно й на краще, що несмачнi. Бо Сергiйко твердо вирiшив стати
лiкарем. Тож йому буде робота - вiн створить такi таблетки, що вiд них дiтей
i за вуха не вiдтягнеш. А поки що... Мабуть, нiчого не трапиться, коли хоч
один день обiйтися без них.
I Сергiйкова таблетка також щезла за вiкном.
В палатi швидко сутенiло. В лiсовому санаторiї один за одним
спалахували вогнi у вiкнах. В тому крилi, де оселилися дiвчатка, почувся
дружнiй смiх.
"Бач, весело їм", - заздрiсне подумав Сергiйко i пiдiйшов до вимикача.
Вiтьковi, видно, теж обридло сидiти перед дзеркалом i корчити всiлякi
пики. Вiн потягнувся i запропонував:
- Пiдемо на телевiзор?
- Не хочеться, - вiдказав Сергiйко. - Нiчого путнього сьогоднi немає, я