"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

дiяти? А нашi громади вiрили у вiльний культурний розвиток!.. Нi... Добра
не жди... Не жди сподiвано┐ волi!
- Наша ки┐вська громада зазнала тяжких ударiв...

- Дочекалися?
- Не втрачати мужностi...
- Не втрачати? А чи була вона в нас? Я виправдовую ту мужнiсть, що веде
на ешафот. Як Чернишевського...

- А Герцена повела в емiграцiю... Звiдти його голос лунав стоголосе...
Зараз мають емiгрувати й нашi друзi...

- Хто?!
- Скажу тобi по секрету... Драгоманова звiльнили з унiверситету i
запропонували залишити Ки┐в. Вiн емiгру║...
- У Драгоманова добром налите серце... За це схиляюся перед ним. Але чи
вистачить у нього рiшучостi до кiнця? Чи мiг би вiн стояти з iншими на
ешафотi?..

- Не обов'язково всiм ставати на ешафот. к й iншi шляхи. Драгоманов ма║
органiзувати десь у Львовi, Празi чи в Женевi видавничу справу. Надруку║мо
там i наш роман "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" Я просив Миколу
Вiталiйовича Лисенка, вiн ┐де в Петербург, забрати з цензури рукопис
роману... Коли в тебе ║ щось нове, можеш через мене передати Драгоманому.
Головне - вiн чесна i вiддана культурнiй справi людина...
- Закiнчив нову повiсть... Очевидно, ┐┐ треба назвати "Лихi люди". Це
тi, що сидять по в'язницях за сво┐ iде┐. Хотiв розповiсти, як треба
служити народовi... Але що ж робити далi?
- Працюй на посадi i пиши, пиши.
- Тяжко бути в двох особах. Бухгалтер у чинi губернського секретаря i
якийсь Панас Мирний - писака сумнiвних, або "возмутительных", як кажуть
жандарми, творiв. Тяжко жити в ║диноборствi з самим собою.
- Така наша дiйснiсть... Пригадай iсторiю. В iсторi┐ бувало таке.
Майбутнi iсторики скажуть правду про нашу скорботу тяжку.
- Не заспокоюй мене майбутнiми iсториками. Нам потрiбна правда
сьогоднiшня! Майбутня правда не може з'явитися сама собою, без правди
сьогоднiшньо┐. Я не вiрю в державну мудрiсть тих, хто подiбними указами
намага║ться знищити вiковi надбання духовно┐ культури великого народу. Не
хочу вiрити!

- Тво┐ роздуми, Панасе, вартi уваги. Але так бувало не раз, що державнi
мужi дiють всупереч державному розуму... Боляче, що ми з тобою теж
працю║мо чиновниками, пiдлеглими тупоумству можновладцiв. У цьому наша
трагедiя...

- Про себе скажу, що службово┐ кар'║ри я не прагну. Завжди старався
вiдшукати таке мiсцечко, яке, забезпечивши кусень хлiба, не ставало б у
розлад iз совiстю.

- У цьому й поляга║ твоя мужнiсть. Я ж по чиновницькiй драбинi злетiв