"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

довiрливiсть та жiноча спокусливiсть на втiху...

Якось навернувся пан iз сво┐ми добротами, заворожив улесливими
розмовами та обiцянками матiр i дочку. Нiби отрутою напо┐в голубливими
речами й милуваннями... Мов очманiла, коли ┐хала, залишаючи материну хату.
Ще поверталася з коштовними дарунками. Люди заздрили, говорили: "Не
кожному судилося таке щастя". Але минув рiк, i перестала дочка
навiдуватись до рiдно┐ хати на березi Псла. Вирощувала мати улюбленi
Галинi чорнобривцi. В'яли вони, i нiчия рука не зривала ┐х на вiночки...
Ви┐хав пан у столицю, а Галю передав родичам за поко┐вку. Недовго була
там. Вiд сорому не могла повернутись до матерi. Знайшла притулок у тако┐ ж
безталанно┐ жiнки. Соромилась удень i на вулицю виходити. Шукала мiсце для
самотностi. То забиралася на горище i у маленьке вiконце дивилась на
вулицю, де вештались люди. Або блукала самотня у лiсi, ховаючись вiд них.
Лiсник поширив чутку, що в Булановському лiсi повелась якась мавка.

* * *
Панас, помiтивши збентеження брата, запитав:
- Якiсь непри║мностi привiз?
- Так. Непри║мностi. Будь мужнiм, Панасе, бо привiз я не зовсiм радiснi
вiстi.

- Що трапилось, Iване? Як наш роман? Може, цензура затримала?

- Ще гiрше. В Росi┐ роман не побачить свiту.
- Чому? Не може цензура пропустити такi гострi картини?
- Цензуру можна б якось задовольнити... Недаремно я зараз працюю
чиновником у самого ки┐вського генерал-губернатора Дрентельна.
- А що ж iще?
- Трапилось те, що готувалось. к новий царський указ, - Iван Якович
витяг з кишенi аркуш паперу. - Ганебний указ...
- Про що?
- Слухай, - Iван Якович звiвся й почав уголос читати:
- "Не допускать ввоза в пределы империи без особого на то разрешения
главного управления по делам печати каких бы то ни было книг й брошюр,
издаваемых за границею на малороссийском наречии...
Печатание и издание в империи оригинальных произведений и переводов на
том же наречии воспретить...
Воспретить также различнне сценические представления и чтения на
малороссийском наречии и равно печатание на таковом же текстов к
музыкальным нотам..."

Поклавши аркуш на стiл, Iван Якович додав до прочитаного:
- Пiдписано государем у нiмецькому мiстi кмсi цього, 1876 року... Дата
iсторична. Може стояти в рядi дат найганебнiших подiй свiтово┐ тиранi┐ й
гноблення народiв.
Гнiвом i слiзьми налилися очi Панаса Яковича. Вiн звiвся й почав ходити
по кiмнатi.
- Це благоденствi║ указом повите... Ганьба... Як можна? Ось куди завели
сподiванi реформи, - зупинився, простяг руки до брата. - Що дiяти? Що