"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора Панас Якович швидко прочитав написане слiдчим.
Найвиразнiше з усього сприйняв рядок: "IЗ березня 1875 року". З кабiнету слiдчого повели в каземат, що мiстився при жандармському управлiннi; одягли пропахлий вологiстю арештантський халат. Вогкi стiни ледве сiрiли од кволого блимання свiчки, що стояла на невеличкому столику. Тверда канапа, стiлець i грати. Сiв на канапi. Вiдчував бiль образи й тоскну самотнiсть. Не каяттям, а гнiвом наповнювалися думки. Знав, що тут, за стiною, десь сидять у казематах його друзi. Прислухався. Тихо, як у пустцi. Чути кроки вартового в коридорi. Щось зашурхотiло на пiдлозi, аж здригнувся. То голодний пацюк норовить забратися на стiл гризти свiчку, але не наважу║ться наблизитись до вогню. Десь з ринви капа║ вода, журно вiдраховуючи секунди. А в темному кутку камери зображення Христа в терновому вiнку. Мабуть, хтось iз в'язнiв намалював чорним олiвцем стражденний образ. Здавалося, тими гратами засновано не тiльки вiкно камери, а й увесь свiт. Люди за ними маячать тiнями, чогось шукають, як той пацюк, що настирливо пiдкрада║ться до вонючо┐ свiчки. Пiдходив близько до грат, дивився на шматочок неба. Яким воно тепер вигляда║ приязним. Наче посмiха║ться крiзь грати, розповiда║, що там десь ║ простори свiту. Гостро вiдчував бажання жити. Жити, щоб перемагати. Щоб не гаснув вогонь, запалений словом великих попередникiв. З огидою скинув з себе арештантський халат, жбурнув до дверей, вiд чого вогник свiчки заколихався, а пацюк шаснув до нори. Прислухався. Ледве долинули звуки пiснi. Пiзнав голос. То в казематi Дмитро Лизогуб спiвав свою улюблену: Так... Це вiн, невгамовний, пристрасний. Чути, як наглядач пiшов коридором, понiс свою огрядну, наповнену жорстокiстю постать, пiдiйшов до камери, стука║ кулаком. - Нiззя пiсню заводить! Не полага║ться! Але Дмитрова пiсня лилася гучнiше й гучнiше. Наче й намальований на стiнi Христос прислухався до спiву, хилячи страдницьке чоло. Жвавiше заходив по коридору наглядач, наче вiдмiряв кроками вiдстань вiд камери до камери. У пiвтемрявi важко було розрiзнити, де в нього лице, а де потилиця. Вiн почував себе господарем цi║┐ пiвтемряви i тому завчене "нiззя" повторював владно й беззастережно. А пiсня за гратами все лунала й лунала, краючи темряву. З тi║ю пiснею в душу вселялася мужнiсть. Радiв з того, що в руки жандармiв не потрапив рукопис роману "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" Вчасно надiслав, куди треба. Тепер друзi дадуть йому раду. Хай пiде по свiту Чiпка i понесе, як пересторогу, свою пристрасть i гнiв. Уява починала малювати фрагменти нового твору про людей, що потрапляють за грати. "Лихими людьми" називають ┐х, лякаючи довiрливих обивателiв. Дзвенять в уявi слова Дмитра Лизогуба: "Бийся, борися, добувай". Тiсно думкам у темному казематi. У змаганнi ┐х пропливала на сiрих крилах нiч. Свiчка погасла, залишивши в камерi ┐дкий запах. Похмурий мiсяць, наче полисiлий дозорець, заглянув за грати i байдуже поволiк немiчнi промiння на велику сiру тюрму, що страхiтливою потворою бовванiла поруч. Може, вранцi переселять туди? Колихалися дрiмотно тiнi, як хвилi в |
|
|