"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Панас Якович зцiпив зуби, щоб не зiрвалось якесь гостре слово, а думка
промовляла: "Ой ви, в кого голови припасованi до мундирiв, як у манекенiв!
Повертаються вашi голови всi разом за владним окликом вищого начальства.
Механiчно ви роззявля║те сво┐ щелепи, щоб повторювати, як папуги,
зазубренi слова, вигукувати завчене пiд муштрою "ура". Що ви зна║те про
народ, про його iсторiю, про нашу пiсню голосну, яку не потопити нi в
кровi, нi в сльозах наших дiтей i матерiв. Так, ми пригнобленi, приниженi,
але гiднi заповiтiв тих, хто життя вiддав за iдеали людства. Жалюгiднi ви,
виконавцi волi монархiв, розхитанi трони яких пiдпирають багнетами й
канчуками..."
Напружував свою волю, чекаючи несподiванок. Слiдчий закляк над
паперами, наче мовчанкою змагався з арештованим, випробовуючи його
витримку.
Минали тривогою налитi хвилини. Слiдчий, залишивши напери, почав
розглядати забранi в арештованого книги. Перегортав сторiнки журналу
"Правда".
- Цей журнал, друкований в Австрi┐ галицькою мовою, не дозволено читати
в нашiй iмперi┐.
- У нашiй iмперi┐ багато чого ║ недозволеного. На цi слова слiдчий не
звернув уваги. Подав розгорнутий журнал арештованому.
- Прошу зачитати цей вiрш. Пiдозрiлий за самою назвою - "Укра┐нi".

Панас Якович читав, тамуючи бiль:
Мiй ти краю, моя ненько,
Моя Укра┐но!
Люблю тебе...
Розхвилювався i не мiг читати далi. Заятрився бiль у серцi,
переростаючи у гнiв.

- А хто цей Панас Мирний, що написав таку крамолу?
Панас Якович мовчав.
- Може, зустрiчались з тим автором? Може, бачили десь?
- Може...
Слiдчий розгорнув iншу книгу.
- Ця принаймнi написана пристойною мовою. Але "Голоси з Росi┐", як i
iншi видання Герцена, забороненi. Де ви добули цю книгу?
- Ще в дитячому вiцi купив за п'ять копiйок в учня Гадяцько┐ школи, бо
мене привабили гарнi палiтурки.
- А в полiтурках що? - слiдчий похитав головою.
- Пробував читати, але не вкумекаю, про що там...
- То-то... Не треба й кумекати... Ви людина, що ма║ вже чин. Служба
государю, повиннiсть перед iмперi║ю - це головне. Оце треба кумекати.
Перед вами вiдкрива║ться службова кар'║ра, чини, нагороди. Можете добути
дворянське звання. Честь, гордiсть!
- Так... Честь i гордiсть людини менi над усе.
- З вами можна знайти спiльну мову. Викиньте геть з голови якобiнськi
iде┐, - продовжував заповнювати протокол. Далi запропонував пiдписати
його.