"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Учасники зiбрання швидко поховали лiтературу, збилися в тiсне коло.
З'явилися карти. Панас Якович бринькнув на гiтарi, а сестри Пiскуновськi
затягли стародавнiй романс. Iншi наповнювали келихи напоями, сперечалися:
- Туз переможе!
- Пiкова дама приборка║ туза!
- Якщо пiйма║ за бороду!
- Така й бога за бороду впiйма║!
На дорiжцi з'явилися чоловiк i жiнка. Вони нiби пливли назустрiч звукам
гiтари. Зупинилися, пильно розглянулись i повернули в iнший бiк. Панас
Якович пiзнав Романа Мазевича.
- Прокляття! - ударив по гiтарi Панас. Одна струна обiрвалась i жалiбно
заквилила, як пiдстрелена пташка.
- Друзi! Нам треба негайно розiйтися! - запропонував Пильчиков.

- Прокляття! - повторював Панас, кожного разу ударяючи по струнах
гiтари...

Кожного мiсяця вiдбувалися та║мнi збори товариства. Iнодi сюди
прибували представники з Одеси, Харкова, Ки║ва. Дмитро Андрiйович Лизогуб
часто бував у цих мiстах, знаходив однодумцiв i прихильникiв серед молодi,
налагоджував дружнi зв'язки з Волховським, Желябовим, Вiрою Засулич. У
Петербурзi побував на квартирi письменницi Марко Вовчок, заприятелював з
┐┐ сином Богданом Маркевичем, який познайомив його iз сво┐м приятелем
Георгом Плехановим.
На зборах товариства Лизогуб багато розповiдав. Здавалося, вiн убирав
ту енергiю, що зрiла в гуртках революцiйно┐ молодi по всiй кра┐нi. До його
розмов чуло прислухався Панас Якович. Завжди зi зборiв приносив стiльки
новин, що вони не давали спокою нi на службi, нi вдома.
Сидячи за бухгалтерським столом, починав iнодi нотувати на паперi щось,
зовсiм не причетне до конторських книг. А дома тi нотатки поширював,
створюючи новi глави роману.
Тiльки закiнчив роман i передав його братовi Iвану в Ки┐в, як
розiгралися несподiванi подi┐... Жандармерiя вчинила трус у п'ятнадцяти
учасникiв товариства i заарештувала ┐х. Все це сталося одного березневого
вечора. Сидiв за столом, переглядав папери, писав. Вiтер вив у димарi,
сiючи тривогу. Вже й рука втомилася вiд довгого писання. Збирався з
думками, щоб далi писати про людей пристрасних, добрих i лихих. Раптово
щось загуло коло двору. Незабаром вiдхилилася вiконниця, i в нiй
показалась пика жандармського офiцера.

- Чого вам?
- Iменем закону одчинiть дверi...
Панас Якович вийшов, вiдсунув дверi. Брязкаючи шаблями, цокаючи
шпорами, вдерлося кiлька жандармiв. Той брязкiт холодним лезом проймав ще
не прохололе у творчiй насназi серце.
- Ви ║ губернський секретар Панас Якович Рудченко?
- Так... Громадянин Панас Якович Рудченко.
- Ма║мо зробити у вас обшук.
- Трапилась якась крадiжка? - посмiхаючись, запитав Панас Якович.