"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Так марну║ться сила, завзяття людини... Пропаща сила. Народна сила.
Чiпка...

Та не тiльки треба змалювати життя народу, боротьбу до реформи 1861
року i пiсля не┐. Думка сяга║ за межi цих часiв, у минувшину, плине
епiчними просторами. Хочеться показати село за пiвтораста рокiв. Щоб видно
було, як вiд поколiння до поколiння посилювалося гноблення, як розкошували
й знущалися над трудiвниками пани i як зрiли, не вгасали протестантськi
настро┐. Пригадував тих, кого зустрiв бiля лiсу, сказане ними повторював:
- До слушного часу... До слушного часу...
Не раз бачив увi снi незабутнього протестанта проти "голодно┐ волi" -
юнака Гната з його великими скорботними очима, що крили в собi гордiсть
волелюбства, буйнокриле роздолля i повиту переказами печаль степiв, якими
стеляться шляхи-дороги в невiдомiсть.
Дiти й внуки прославлених захисникiв волi нелегко згинали сво┐ ши┐ в
ярмо. Нелегко вiдняти в них духовнi скарби. Для цього треба вiдiбрати ┐хню
мову, кращi традицi┐, штовхнути ┐х на роздорiжжя й манiвцi. I не тiльки
це. Необхiдно ще й убити плекану вiками любов до рiдних нив, до прозорих
рiк, забрати все, що берегло в люди , гiднiсть i свiдомiсть, пообкрадати
iсторiю народу. Тодi пiдневiльна людина стане безмовною, хилитиме голову,
як вiл у ярмi. Але й воли у ярмi ревуть... Хiба ревуть воли, як ясла
повнi? - це питання не сходило з думки Панаса Яковича.
Замислювався настiльки, що й iндивiдуальнiсть письменника зливалася
во║дино з образом героя. Наче дiлився з Чiпкою тривогами житт║вих негод
людей працi, поневiрянь та шукання правди. Його праобразом ставала не одна
особа, а цiле сплетiння яскравих характерiв представникiв суспiльства,
уярмленого неправими законами. Нiс до Чiпки повизбируванi в суспiльствi
душевнi неполади тих, у кого енергiя, добрi жадання розбиваються об
кам'яну незрушнiсть основ царства темряви й сваволi. Складнi житт║вi
поневiряння героя роману сприймав не поглядом спостерiгача-побутописця, а
проймався глибокою тривогою народолюбця. Подовгу наче залишався наодинцi з
Чiпкою пiд час його душевних.. мук. Не одвертався од нього й пiсля
страшно┐ ночi падiння, залишався з ним, як свiдок уболiвання за долю
пропащо┐ сили, пропащо┐ людини. Iде┐ гуманiзму вели письменника в
найскладнiшi пота║мностi страждущо┐ душi. Викарбовувались для сучасникiв i
нащадкiв слова жагучо┐ туги i любовi - "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?"
А ще можна назвати роман i "Пропащою силою".
Треба звернутися ще до брата за порадами. Вiн зможе написати роздiли
про iсторiю закрiпачення села, щоб показати уярмлення народу, що
вiдбувалось од поколiння до поколiння. Хай пiзнають i будуть не
збайдужiлими внуки та правнуки до лиха давнього й сьогочасного.
Сповiдь стривожено┐ совiстi, гнiв та уболiвання за спустошення
морально┐ гiдностi людини переливались у психологiчне плетиво роману.
Завершувалось творче торжество психолога-реалiста Панаса Мирного.
Мав намiр порадитись про написане з Пильчиковим. Адже вiн зна║, якими
труднощами досягав творчо┐ перемоги Шевченко, вписуючи в iсторичне буття
народу рядки "Кобзаря".

* * *
Не втримати стрiлу, шпарко запущену вправною рукою, не приборкати орла,