"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу авторане затамувати пристрастi, наповнено┐ почуттями й збудженою мислю.
Панас Якович носив ┐х у собi, вдихав, як повiтря. Тiсно було в бухгалтерськiй конторi та в тихiй кiмнатi на Монастирськiй вулицi. Нагонили нудоту i однотоннi дзвони, i чиновницьке шарудiння паперами. Навколо вирувало бурхливим потоком життя, кружляючи кожну вразливу людину. Не можна залишатися з самим собою. Треба кудись iти, до чогось прагнути, змагатися. Змагався народолюбець Панас Мирний з чиновником Панасом Рудченком. То було змагання, сповнене терзань i тривоги. Перемагав Мирний, пiдкоряючи Рудченка з усiма чиновницькими атрибутами. Що бiльше загострювалась боротьба, то наполегливiше писав, виливав сво┐ роздуми й почуття в образах. Не мiг не писати, не мiг i мовчати, як не може свiт не долати пiтьми, коли сходить сонце. Народжувалась нова сила, непiдвладна буденнiй застиглостi. В уявi поставали цiлими рядами знедоленi, приниженi, що зазнавали образ, знущань, катувань. Серед них нескоримий Чiпка, безталаннi жiнки, кинутi долею на саме дно хижацького суспiльства. Наче вливав краплини сво║┐ кровi, описуючи життя Чiпки. Зрiднився з ним, як з побратимом, i носив у серцi його волелюбну силу. Пишучи, часом розкривав вiкна, щоб вiяло подихом просторiв. Охоче погодився на запрошення Пильчикова здiйснити прогулянку в недiлю пiд дуби Заворскля. Там мали зiйтися друзi для розмови. Пильчиков порадив Панасу Яковичу захопити з собою гiтару. Для конспiрацi┐... зустрiв знайомих i незнайомих. Звернув увагу на юнака рокiв двадцяти п'яти. Його гострий зiр, вихрясте каштанове волосся надавали виразностi обличчю, в якому свiтилася рiшучiсть i натхнення. Пильчиков познайомив: - Це Дмитро Андрiйович Лизогуб. Нещодавно прибув з подорожi в Швейцарiю. А ось його друзi... Ростислав Стеблiн-Каменський, Володимир Синкевич, а це нашi однодумцi - студенти Гриневич, Калюжний. Серед присутнiх зустрiв знайомого йому ранiше корнета у вiдставцi кгора Шохiна, канцеляриста Михайла Кочуру, службовця Василя Безверхого. Були тут i сестри Пiскуновськi. Одна з них теж принесла гiтару, а офiцер 35-го Брянського полку Антон Скляревський тримав гармонь, яка не корилася, розпускала сво┐ мiхи i нiби зiтхала. Оглянувши присутнiх, Пильчиков промовив: - Вважаю, нараду нашого товариства, iменованого "Унi║ю", можна розпочати... Дозорцi пильнують? - Всi на сво┐х мiсцях... - Оберiмо голову зборiв. - Дмитра Павловича Пильчикова. Ви ж ма║те давнiй досвiд. - Так... Досвiд багато до чого зобов'язу║... Колись ми не вели протоколiв, хоч i варто було записати Шевченкову непримиреннiсть у Кирило-Мефодi┐вському братствi. Як зараз пригадую тi суперечки. Належав я до помiрковано┐ частини братства, пiдтримував Костомарова. Перебуваючи за кордоном, зокрема у Львовi, де брав участь в органiзацi┐ лiтературного товариства iменi Шевченка, я переконався в необхiдностi поширювати нашу дiяльнiсть не тiльки просвiтнiми заходами, а й нелегально. Багато хороших |
|
|