"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу авторащирiстю й тривогою. Перегортав сторiнки ранiше написаного, i вони
здавалися ще недостатньо пройнятими кричущою правдою. Треба наснажити ┐х житт║вою, пекучою жагою... Як назвати новий великий твiр? Може одним словом - "Повiя"? Хай убира║ це слово в себе болi й розпачi жiночого безталання. Вечорами сидiв, писав. Бурхливий потiк думок прокладав русло в творчi простори. Iнодi вчувалося, що торготiв хтось вiконницею, нiби зазирав у вiкно... Нi, то мабуть, вiд нервово┐ напруги. Але подi┐ вiдсунули здiйснення задуму. Одержав вiд брата листа й велику рецензiю на "Чiпку". Брат поставив багато вимог, радив поповнити твiр соцiальними психологiчними характеристиками, загострити конфлiкти. Кiлька разiв перечитував поради, пiзнаючи в них не тiльки братовi думки, а й, можливо, Драгоманова. Пригадував зустрiчi, розмови, обiцянки на горi в Гадячi. Читав, зважував. Замислювався над прочитаним: "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?.. Отже, тобi необхiдно поширити горизонт i подивитись на життя, як воно ║, а не в iзольованому фокусi розбiйництва... При змалюваннi селянського заколоту треба довести, що вiн виник як наслiдок утискiв, хоч це не було нiким iз заколотникiв усвiдомлено..." Кiлька разiв перечитував написане братом i вiд того глибше прозрiвав, зважував соцiальну значимiсть пропащо┐ сили. "Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" - повторював братовi слова. Так треба назвати твiр замiсть первiсного "Чiпка". А iм'я Чiпки належить зберегти. Наче живий поста║ в уявi. Нiби вода, що виру║, зносить на шляху намули, шука║ рiчища, аби влитися в нього неспокiйною хвилею, скаламутити тиху ряску, - так буяла в ньому невипробувана сила, не знаходила впину й Чiпка... Шукач сво║┐ обкрадено┐ долi, шукач неуярмлено┐ правди i громадського неспокою. Наче прокинулась i заговорила в ньому накипiла болями кров батькiв, кров бунтiвних провiсникiв визволення. Чiпка... Тяжкий i складний його шлях. Доведеться не раз падати на ньому, пiдiйматися, марнувати сили i проклинати лиху долю. Такими властивостями нагороджу║ його суворе життя, невблаганна дiйснiсть. Серце, чуле до краси i правди, то наповню║ться злобою, то завмира║ в пошуках незбагненно┐ волi. Чiпка... Уява малювала дитячi роки долею не привiтаного хлопчика, що вироста║ безбатченком, терпить образи, хоче допитатися в бабусi, чого так тяжко доводиться мамi заробляти хлiб. Розповiдi та казочки бабусинi пластом лягають на дитячий розум, гонять думку за думкою, гадку за гадкою, запалюють серце. Праця пiдпасича поширю║ свiдомiсть i виклика║ новi запитання. Серед степових просторiв знаходить вiн роздолля, розмовля║ з небом i хмарами. Прокидаються нестримнi бажання. Яка б дивина перед ним не поставала - не злякати його вiдважного духу, уперто┐ думки, палкого серця. Нiколи нiчого не боявся. Жеврiла в душi iскра волелюбства... Ось розбилися й вiковiчнi кайдани крiпацтва. Вироста║ Чiпка, прагне до чесного трудового життя. Покохав дiвчину, одружу║ться, ста║ господарем. Але в нього землю вiдбирають, обдурюють, зневажають. Всюди натрапля║ на жорстоких чиновникiв, земських дiячiв. Ста║ й сам жорстоким, мстивим, невблаганним. Зустрiча║ться з бездольцями, яких крiпацька реформа штовхнула на саме дно суспiльного життя. Знаходить з ними вiдраду в пияцтвi. Разом iдуть вiдбирати сво║, награбоване багатiями. А там - i до розбiйництва недалеко. |
|
|