"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

щирiстю й тривогою. Перегортав сторiнки ранiше написаного, i вони
здавалися ще недостатньо пройнятими кричущою правдою. Треба наснажити ┐х
житт║вою, пекучою жагою... Як назвати новий великий твiр? Може одним
словом - "Повiя"? Хай убира║ це слово в себе болi й розпачi жiночого
безталання.
Вечорами сидiв, писав. Бурхливий потiк думок прокладав русло в творчi
простори. Iнодi вчувалося, що торготiв хтось вiконницею, нiби зазирав у
вiкно... Нi, то мабуть, вiд нервово┐ напруги.
Але подi┐ вiдсунули здiйснення задуму. Одержав вiд брата листа й велику
рецензiю на "Чiпку". Брат поставив багато вимог, радив поповнити твiр
соцiальними психологiчними характеристиками, загострити конфлiкти. Кiлька
разiв перечитував поради, пiзнаючи в них не тiльки братовi думки, а й,
можливо, Драгоманова. Пригадував зустрiчi, розмови, обiцянки на горi в
Гадячi. Читав, зважував. Замислювався над прочитаним: "Хiба ревуть воли,
як ясла повнi?.. Отже, тобi необхiдно поширити горизонт i подивитись на
життя, як воно ║, а не в iзольованому фокусi розбiйництва... При
змалюваннi селянського заколоту треба довести, що вiн виник як наслiдок
утискiв, хоч це не було нiким iз заколотникiв усвiдомлено..." Кiлька разiв
перечитував написане братом i вiд того глибше прозрiвав, зважував
соцiальну значимiсть пропащо┐ сили.
"Хiба ревуть воли, як ясла повнi?" - повторював братовi слова. Так
треба назвати твiр замiсть первiсного "Чiпка". А iм'я Чiпки належить
зберегти. Наче живий поста║ в уявi. Нiби вода, що виру║, зносить на шляху
намули, шука║ рiчища, аби влитися в нього неспокiйною хвилею, скаламутити
тиху ряску, - так буяла в ньому невипробувана сила, не знаходила впину й
спокою.
Чiпка... Шукач сво║┐ обкрадено┐ долi, шукач неуярмлено┐ правди i
громадського неспокою. Наче прокинулась i заговорила в ньому накипiла
болями кров батькiв, кров бунтiвних провiсникiв визволення. Чiпка...
Тяжкий i складний його шлях. Доведеться не раз падати на ньому,
пiдiйматися, марнувати сили i проклинати лиху долю. Такими властивостями
нагороджу║ його суворе життя, невблаганна дiйснiсть. Серце, чуле до краси
i правди, то наповню║ться злобою, то завмира║ в пошуках незбагненно┐ волi.
Чiпка...
Уява малювала дитячi роки долею не привiтаного хлопчика, що вироста║
безбатченком, терпить образи, хоче допитатися в бабусi, чого так тяжко
доводиться мамi заробляти хлiб. Розповiдi та казочки бабусинi пластом
лягають на дитячий розум, гонять думку за думкою, гадку за гадкою,
запалюють серце. Праця пiдпасича поширю║ свiдомiсть i виклика║ новi
запитання. Серед степових просторiв знаходить вiн роздолля, розмовля║ з
небом i хмарами. Прокидаються нестримнi бажання. Яка б дивина перед ним не
поставала - не злякати його вiдважного духу, уперто┐ думки, палкого серця.
Нiколи нiчого не боявся. Жеврiла в душi iскра волелюбства... Ось розбилися
й вiковiчнi кайдани крiпацтва. Вироста║ Чiпка, прагне до чесного трудового
життя. Покохав дiвчину, одружу║ться, ста║ господарем. Але в нього землю
вiдбирають, обдурюють, зневажають. Всюди натрапля║ на жорстоких
чиновникiв, земських дiячiв. Ста║ й сам жорстоким, мстивим, невблаганним.
Зустрiча║ться з бездольцями, яких крiпацька реформа штовхнула на саме дно
суспiльного життя. Знаходить з ними вiдраду в пияцтвi. Разом iдуть
вiдбирати сво║, награбоване багатiями. А там - i до розбiйництва недалеко.