"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

надрукований свiй вiрш.
- То ви пiдписали його прiзвищем Панаса Мирного?
- Так. То мiй псевдонiм. Пiд ним я буду конспiруватися. Лише близьким
друзям дозволено знати про це...
- Чудово┐ Хай щастить на творчому шляху новонародженому Панасу Мирному!
- Пильчиков зачитував останнi рядки вiрша:
Щоб на тво┐й нивi
Зацвiли ще й святi квiти
Науки й любовi!
- Вiтаю... Ця несподiвана ластiвка хай принесе добрi надi┐, - Пильчиков
загадково дивився на Мирного. - Не залишайте розпочато┐ лiтературно┐
працi. Дар слова несiть для народного блага. Хай зiлл║ться у вашiй
особистостi Панас Мирний з Панасом Рудченком!
- Хотiлось би, щоб Панас Мирний взяв верх над Панасом Рудченком, нинi
гiркотно удосто║ним звання губернського секретаря.
- Раджу не розмежовувати в собi Рудченка од Мирного., Обидва прiзвища
пригодяться для нашо┐ спiльно┐ справи, - у поглядi Пильчикова не згасала
запитлива усмiшка досвiдчено┐ в життi людини.
- Охоче служитиму нашiй справi обома прiзвищами. Але Мирний у менi
сяга║ думками, мрiями широких обрi┐в... Вимальовуються контури народного
соцiального роману. i Ще треба добути житт║вого досвiду. - Для цього треба
iти в народ.


* * *
Пiдвищення по службi не дуже хвилювало Панаса Яковича. В душу вривався
неспокiй, наче буревiй вихрив думками, i вони прагнули вирватись на
простори, лягали на папери новими рядками.
Розмови про розбiйника Гнидку переломлювались в уявi i набували
творчого осмислення. Герою вирiшив дати iм'я Чiпки. А як назвати твiр?
"Розбiйник", чи "Розбiйник Чiпка"? Вирiшив назвати "Чiпка".
Описав життя здiбно┐, енергiйно┐, вразливо┐, нiжно люблячо┐ i разом з
тим гнiвно┐, волелюбно┐, мстиво┐ людини. Шлях вiд пiдпасича громадсько┐
череди - до жорстокого розбiйника, описаний у повiстi, здавався занадто
спрощеним. Хотiв дiстати пораду. Тому надiслав рукопис братовi в Ки┐в. Той
вiдповiв, що вивча║ написане i що його оповiдання про дiвоче безталання -
"Лихий попутав" -. уже друкують у "Правдi".
Ця звiстка була несподiваною, бо Панас Якович хотiв ще доопрацювати
оповiдання. Новi спостереження, роздуми породжували широку тему жiночо┐
трагедi┐. Колись, читаючи Чернишевського, не мiг зрозумiти слова "повiя".
Тепер розумiв. Не раз спостерiгав, придивлявся в мiстi до жiнок, яких доля
штовхала на вулицю. Пригадав розмови з Дмитром Пильчиковим про освiчених
людей, що одягають простi свитки i йдуть до народу. Пiти б i собi, бо
замало вiддаля спостерiгати за життям, що десь виру║ за стiнами загороднiх
дворiв, у вогких пiдвалах, темних завулочках. Збратався з цi║ю думкою, i
вона ставала жагучою, невсипущою. Годi було розвiяти ┐┐. Вона химерно, до
болю гостро ятрила уяву.

Добув убрання, яке носять звичайнi мiщани, прикажчики. Натяг низько на
лоба кашкета, загорнув обличчя аж до носа кольоровим шарфом i, щойно