"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу авторанадрукований свiй вiрш.
- То ви пiдписали його прiзвищем Панаса Мирного? - Так. То мiй псевдонiм. Пiд ним я буду конспiруватися. Лише близьким друзям дозволено знати про це... - Чудово┐ Хай щастить на творчому шляху новонародженому Панасу Мирному! - Пильчиков зачитував останнi рядки вiрша: Щоб на тво┐й нивi Зацвiли ще й святi квiти Науки й любовi! - Вiтаю... Ця несподiвана ластiвка хай принесе добрi надi┐, - Пильчиков загадково дивився на Мирного. - Не залишайте розпочато┐ лiтературно┐ працi. Дар слова несiть для народного блага. Хай зiлл║ться у вашiй особистостi Панас Мирний з Панасом Рудченком! - Хотiлось би, щоб Панас Мирний взяв верх над Панасом Рудченком, нинi гiркотно удосто║ним звання губернського секретаря. - Раджу не розмежовувати в собi Рудченка од Мирного., Обидва прiзвища пригодяться для нашо┐ спiльно┐ справи, - у поглядi Пильчикова не згасала запитлива усмiшка досвiдчено┐ в життi людини. - Охоче служитиму нашiй справi обома прiзвищами. Але Мирний у менi сяга║ думками, мрiями широких обрi┐в... Вимальовуються контури народного соцiального роману. i Ще треба добути житт║вого досвiду. - Для цього треба iти в народ. * * * неспокiй, наче буревiй вихрив думками, i вони прагнули вирватись на простори, лягали на папери новими рядками. Розмови про розбiйника Гнидку переломлювались в уявi i набували творчого осмислення. Герою вирiшив дати iм'я Чiпки. А як назвати твiр? "Розбiйник", чи "Розбiйник Чiпка"? Вирiшив назвати "Чiпка". Описав життя здiбно┐, енергiйно┐, вразливо┐, нiжно люблячо┐ i разом з тим гнiвно┐, волелюбно┐, мстиво┐ людини. Шлях вiд пiдпасича громадсько┐ череди - до жорстокого розбiйника, описаний у повiстi, здавався занадто спрощеним. Хотiв дiстати пораду. Тому надiслав рукопис братовi в Ки┐в. Той вiдповiв, що вивча║ написане i що його оповiдання про дiвоче безталання - "Лихий попутав" -. уже друкують у "Правдi". Ця звiстка була несподiваною, бо Панас Якович хотiв ще доопрацювати оповiдання. Новi спостереження, роздуми породжували широку тему жiночо┐ трагедi┐. Колись, читаючи Чернишевського, не мiг зрозумiти слова "повiя". Тепер розумiв. Не раз спостерiгав, придивлявся в мiстi до жiнок, яких доля штовхала на вулицю. Пригадав розмови з Дмитром Пильчиковим про освiчених людей, що одягають простi свитки i йдуть до народу. Пiти б i собi, бо замало вiддаля спостерiгати за життям, що десь виру║ за стiнами загороднiх дворiв, у вогких пiдвалах, темних завулочках. Збратався з цi║ю думкою, i вона ставала жагучою, невсипущою. Годi було розвiяти ┐┐. Вона химерно, до болю гостро ятрила уяву. Добув убрання, яке носять звичайнi мiщани, прикажчики. Натяг низько на лоба кашкета, загорнув обличчя аж до носа кольоровим шарфом i, щойно |
|
|