"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ви ┐дете за кордон?
- Так. к невiдкладнi справи. Вам вiдомо з преси, що цього року
вiдбува║ться всесвiтня виставка у Вiднi?
- Вiдомо. То що ж?
- к нагода по┐хати на виставку i зупинитися у Львовi. Там органiзу║ться
товариство iменi Шевченка.
Раптово хтось постукав у дверi. Панас Якович вийшов i швидко повернувся
з Мазевичем, який, переступивши порiг, розкланявся, подав руку Пильчикову,
пiдiйшов до столу i поклав коробку, пов'язану рожевою стьожкою.
- Це подарунок вам, Панасе Яковичу, i поздоровлення.
- Яке поздоровлення? Вiд кого?
- Вiд мене... Вiд Романа Iвановича Мазевича, - манiрно випростався. -
Поспiшаю поздоровити дорогого сослуживця з тим, про що та║мно довiдався.

- Не розумiю...
- Коли не розумi║те, то поясню... Довiдався, - притишив голос Мазевич,
- довiдався, що у сенатi вже розглянуто справу про надання вам чину
губернського секретаря, - останнi слова вiн вимовив з притиском. - Прощай
тепер, колезький ре║страторе, берiмо вище! Ось незабаром дiстане посаду
старшого бухгалтера полтавського казначейства! Сподiваюсь, тодi згада║те й
про свого сослуживця, кроткого Романа Iвановича Мазевича. Оце принiс
печиво з найкращо┐ кондитерсько┐... Виготовлено на заказ... Можна й чайку
попити, - посмiхаючись, почав розв'язувати рожеву биндочку. Раптом перевiв
зiр на книгу i обома руками схопив ┐┐. - Це новий журнал? "Правда"?
Виходить за кордоном? Дозвольте почитати, - нанизував слова, як в'язку
бубликiв.
- Не можу вам дати, бо й сам ще не читав, - почервонiв Панас Якович.

- Цiкаво, цiкаво, - стрiляв очима то в один, то в другий бiк Мазевич,
нiби розбризкував наповнений вщерть келих улесливостi й облуди. -
Цiкаво... Навiть цензурною печаткою не позначено. Люблю читати такi книги.
Завжди щось вичита║ш i про бога, i про царя. Хе-хе-хе... Хiба не правду я
кажу?
- Залиште книгу, - Панас Якович забрав у нього "Правду". - Вона
випадково до мене потрапила.
- Хе-хе-хе... Звичайно, випадково. Такi книги тiльки випадково можуть
потрапити до рук його благородiя губернського секретаря, - змiнив тон на
серйозний. - Я, мабуть, невчасно завiтав? Мовчите? Ну й мовчiть, а я пiду
собi. Досить менi й того, що привiтав вас... Печиво хай вам для
услажденiя... Прощайте! - як вихром понесло його до дверей. На порозi
зупинився, помахавши затиснутим у руцi кашкетом. Шельмовито зиркнув широко
розплющеними очима, вийшов.

- Завжди отак непрохано-несподiвано з'явля║ться i щеза║, як мара, -
Панас Якович роздратовано поглянув услiд Мазевичу. - Принесло його.
- Стерегтися треба таких доброзичливих добродi┐в. Його улесливiсть
огидна. Вiд не┐ псятиною тхне. Пiдозрiло вiн зацiкавився журналом. Ваш
брат Iван Якович доручив передати його особисто вам у руки.
- Спасибi. Це дорогий для мене подарунок. Вперше читаю в ньому