"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу авторавловлював у шелестi дубiв звабливий голос, що ронить надi┐ в розкриту для
почуттiв душу. Пригадалось... Це трапилось весною, коли з неба щедро лилося золото сонця i земля вдягалася в пишнi, барвистi шати. Iшов з нею заквiтчаною першими польовими квiтами степовою дорiжкою. "Ти - польова царiвна", - тихо говорив. Стала, випросталась. На чолi нiби 'забринiли колоски пшеницi, а очi увiбрали найяснiшу блакить неба. Тодi в ┐┐ голосi пiзнав мелодiю повенi на Пслi... Сутiнками кутався шлях. Потомленi конi уповiльнювали ходу. - Ось уже й Полтава, - обiзвався фурман. Вечiрньою пiтьмою мiсто зустрiчало подорожнiх. При-марно помережанi лiхтарями вулицi крили в собi та║мницi. Наче виповзала кудлата потвора iз теменi, блимаючи тьмяними очима. Полтава... Мiсто слави i безслав'я... Мiсто тридцяти церков, пам'ятникiв i розкiшних будов. Мiсто п'ятнадцяти тюрем i сорока шинкiв. Полтава - стародавн║ мiсто... * * * Невеликий пiд солом'яною стрiхою будинок 14 на Монастирськiй вулицi належав небагатому дворяниновi Осипу Адешелiдзе. Кiлька вiкон з пофарбованими в синiй колiр вiконницями виходили на тиху, порослу споришем вулицю, що слалася вниз на долину в пiднiжжя Монастирсько┐ гори. На не┐ виходило й вiкно кiмнати, в якiй оселився Панас Рудченко. колом державних будинкiв. Сво┐ми колонадами вони змагалися з пам'ятником Слави, поставленим у центрi розкiшного дубового парку. Щоб дiстатися сюди з Монастирсько┐ вулицi, треба обiйти архi║рейський сад, на тiнявiй але┐ якого прича┐лася древня церквиця, яку вiдвiдував колись полковник Пушкар - сподвижник Богдана Хмельницького. Цi║ю дорогою о дев'ятiй годинi ранку простував Панас Якович на службу щоденно. На хвилину зупинявся бiля розлогих дубiв i вчасно з'являвся до полтавського казначейства, де влаштувався працювати помiчником бухгалтера. Повертався з роботи о четвертiй, лягав перепочити на канапцi, бiля яко┐ повiсив подарований матiр'ю вишиваний рушничок. У першу недiлю пiшов оглядати мiсто. Зiр приваблювали не крамницi, в яких кишiли люди, а кра║види, що вiдкривалися з гори вiд собору. Серед дiбров i лугiв химерно вигиналася, звиваючись вужем, Ворскла. Мовчазне високе небо вкривало сво┐м споко║м ледве осяжну зором далечiнь. Ось нiби виринула з надр землi, поповзла долиною велетенська гадюка, дмухаючи задимленою пащею. Вперше Панас Якович спостерiгав таке диво. То мчить по┐зд по нещодавно прокладенiй через Полтаву залiзницi Харкiв - Кременчук. Перша залiзниця з'║днала Полтаву з промисловими i торговими мiстами. Якась нестримна сила потягла його вниз, на берег Ворскли, а далi - до залiзницi. На станцiю прибув пасажирський по┐зд. Багато люду вийшло з вагонiв - купцi, ремiсники, чиновники, жандарми. Пiдiйшов до паровоза. Велетенська машина чмиха║ паром. На машинi вештаються машинiст i кочегар. Не встиг гаразд розглянути, як загудiв паровоз i по┐зд рушив. |
|
|