"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вловлював у шелестi дубiв звабливий голос, що ронить надi┐ в розкриту для
почуттiв душу. Пригадалось...

Це трапилось весною, коли з неба щедро лилося золото сонця i земля
вдягалася в пишнi, барвистi шати. Iшов з нею заквiтчаною першими польовими
квiтами степовою дорiжкою. "Ти - польова царiвна", - тихо говорив. Стала,
випросталась. На чолi нiби 'забринiли колоски пшеницi, а очi увiбрали
найяснiшу блакить неба. Тодi в ┐┐ голосi пiзнав мелодiю повенi на Пслi...
Сутiнками кутався шлях. Потомленi конi уповiльнювали ходу.
- Ось уже й Полтава, - обiзвався фурман. Вечiрньою пiтьмою мiсто
зустрiчало подорожнiх. При-марно помережанi лiхтарями вулицi крили в собi
та║мницi. Наче виповзала кудлата потвора iз теменi, блимаючи тьмяними
очима.

Полтава... Мiсто слави i безслав'я... Мiсто тридцяти церков,
пам'ятникiв i розкiшних будов. Мiсто п'ятнадцяти тюрем i сорока шинкiв.
Полтава - стародавн║ мiсто...


* * *
Невеликий пiд солом'яною стрiхою будинок 14 на Монастирськiй вулицi
належав небагатому дворяниновi Осипу Адешелiдзе. Кiлька вiкон з
пофарбованими в синiй колiр вiконницями виходили на тиху, порослу споришем
вулицю, що слалася вниз на долину в пiднiжжя Монастирсько┐ гори. На не┐
виходило й вiкно кiмнати, в якiй оселився Панас Рудченко.
У протилежний бiк вулиця вела до центрально┐ площi мiста, оточено┐
колом державних будинкiв. Сво┐ми колонадами вони змагалися з пам'ятником
Слави, поставленим у центрi розкiшного дубового парку. Щоб дiстатися сюди
з Монастирсько┐ вулицi, треба обiйти архi║рейський сад, на тiнявiй але┐
якого прича┐лася древня церквиця, яку вiдвiдував колись полковник Пушкар -
сподвижник Богдана Хмельницького.
Цi║ю дорогою о дев'ятiй годинi ранку простував Панас Якович на службу
щоденно. На хвилину зупинявся бiля розлогих дубiв i вчасно з'являвся до
полтавського казначейства, де влаштувався працювати помiчником бухгалтера.

Повертався з роботи о четвертiй, лягав перепочити на канапцi, бiля яко┐
повiсив подарований матiр'ю вишиваний рушничок.
У першу недiлю пiшов оглядати мiсто. Зiр приваблювали не крамницi, в
яких кишiли люди, а кра║види, що вiдкривалися з гори вiд собору. Серед
дiбров i лугiв химерно вигиналася, звиваючись вужем, Ворскла. Мовчазне
високе небо вкривало сво┐м споко║м ледве осяжну зором далечiнь. Ось нiби
виринула з надр землi, поповзла долиною велетенська гадюка, дмухаючи
задимленою пащею. Вперше Панас Якович спостерiгав таке диво. То мчить
по┐зд по нещодавно прокладенiй через Полтаву залiзницi Харкiв - Кременчук.
Перша залiзниця з'║днала Полтаву з промисловими i торговими мiстами.
Якась нестримна сила потягла його вниз, на берег Ворскли, а далi - до
залiзницi. На станцiю прибув пасажирський по┐зд. Багато люду вийшло з
вагонiв - купцi, ремiсники, чиновники, жандарми. Пiдiйшов до паровоза.
Велетенська машина чмиха║ паром. На машинi вештаються машинiст i кочегар.
Не встиг гаразд розглянути, як загудiв паровоз i по┐зд рушив.