"Iван Пiльгук. Дуби шумлять (Укр.)" - читать интересную книгу автора - Добре iм'я...
Тьмяно надвечiрня втома обволiкала Псьол. Ще щiльнiше до нього пригорталась Грунь, нiби стелила на нiч сво║му побратимовi нагрiту сонцем очеретяну постiль. Вдалинi бентежно спалахнула заграва, вкриваючи червонястими брижами задрiмалi хвилi. - Либонь, пожежа в ма║тку Галаганiв? - звiвся, вдивляючись, Iван. - То горить земська всесословнiсть, - посмiхнувся Панас. - А може, вигрiва║ сво║ убоге нутро голодна воля? Такi вогненнi барви нашо┐ iсторi┐. * * * Панас залишався в Гадячi i по вiд'┐здi брата. Гостював у батькiв, дарував ┐м утiху, працюючи в садку. Розчищав дорiжки, пiдрiзував дерева. Ходив до Гадяцького повiтового училища, згадуючи навчання в ньому. Одноповерховий, оббитий вiтрами будинок нагонив смуток. Таким вiн був, напевно, коли ще тут навчались поети Михайло Макаровський, Амвросiй Метлинський. Зайти в школу не наважувався. З вулицi пiзнав i клас, i парту, на якiй сидiв, добуваючи незначну освiту, щоб з нею вирушити по шляху службового життя, заповiданого батьком. Братовi Iвановi пощастило навчатися в унiверситетi, а вiн ось застряв на канцелярськiй та бухгалтерськiй роботi... Закiнчились уроки. Галасливою юрбою пiдлiтки вивалились на вулицю. Коли який, зобачивши срiблястi гудзики на одязi вiдвiдувача, вклонився. - До пана директора? - запитав. - пх благородi║ вже пiшли... Нема нiкого в школi. - Добре... Я сам погляну... - То, значить, ви будете паном левiзором? Заходьте, а я побiжу до директора повiдомлю. - Не треба... - То як хочете. В мене все порядком. Не пiдметено. На це не зважайте. Вiники забрала директорова служниця. Так наказали панi директорша. А нових я ще не нав'язав... Ще щось розповiдав сторож, але Панас Якович не слухав. Увiйшов у клас. Пригадав, з яким благоговiнням десять рокiв тому переступав цей порiг. Пiзнав свою колишню парту, сiв на давно насиджене мiсце. Сторож заглянув, знизав плечима i, прикриваючи дверi класу, промовив: - Сказано, левiзор... Висiв той самий царський портрет, що запам'ятав його з першого дня навчання. Тодi вивiшено було пiд ним Манiфест 19 лютого 1861 року про скасування крiпаччини. Завчали напам'ять. Висить i тепер, хоч i обсиджений мухами. Сам директор колись перевiряв знання царських прорiкань. Але не кожен з учнiв мiг назвати всi високi титули iмператора. Директор такого ставив на колiна пiд портретом. Пригадався випадок, коли учень збився на словi й, замiсть "самодержець всеросiйський", вимовив "самовержець |
|
|