"Олег Вячеславович Овчинников. Малесенький принц (укр.)" - читать интересную книгу автора

iншого боку, напередоднi ввечерi, вирушаючи у Франкфурт на пивний ярмарок,
Валерiй Олександрович пiдкреслив - i словесно, i владним змахом брiв, - що
залишає Максима за старшого. Правда, тiльки у своєму вiддiлi i тiльки до
понедiлка... Але хто його знає, чи не озвiрiє ця клепана туша, не заставши
потрiбної їй людини на робочому мiсцi? Проте i брехати в такiй компанiї
здавалося небезпечним. А раптом той капловухий окун може на слух вiдрiзнити
правду вiд кривди?
Промучившись хвилину, Максим вибрав з безлiчi в принципi правдомовних
вiдповiдей єдину iнтуїтивно вiрну.
- У даний час - так, - обережно сказав вiн.
- Дуже добре! - донiсся бадьорий писк iз-за столу. - У такому
випадку... Грюель, будь ласка, постав мене о-ось туди!
Велетень слухняно нахилився i з обачнiстю, яку в ньому важко було
запiдозрити, поставив на сидiння стiльця для вiдвiдувачiв свого маленького
пана. Як i слiдувало очiкувати, їм виявилася дитина, майже немовля, на
вигляд не бiльше двох рокiв вiд народження. Крiм корони, вона була одягнений
у м'якi чобiтки i блискучий бiлоснiжний плащ, схожий на складенi за спиною
ангельськi крильця. При поглядi на Максима на пухленькому личку маляти
з"явилася недитяча недовiра.
- Хмм... А ви впевненi, що саме ви тут найголовнiший?
- Ну-у... Якщо взяти до уваги, що крiм мене зараз у всьому будинку лише
пара прибиральниць i охоронець... До речi, як вам вдалося обминути охорону?
- Про що це вiн, Карл? - немовля нетерпляче обернулося до дитини, що
виглядала старше, у зеленому камзолi з лiтерами.
- Менi здається, що його турбує доля тiєї кумедної людини, що
намагалася перешкодити нам увiйти, - зробивши крок уперед, шанобливо
вклонився той.
- Ах, ось воно як. Так, нам довелося його нейтралiзувати.
- Е-е-е... - сказав Максим i покосився на схрещенi на груди велетня
руки, що товщиною бiльше нагадували ноги.
- Не хвилюйтеся, з ним усе добре. Ми тiльки-то скористалися
симпатайзером. Якщо хочете, можете глянути на свого товариша.
До цього моменту Максим був радий скористатися будь-як приводом, аби
вiдстрочити продовження небезпечної бесiди. Зi складнiстю розминувшись з
велетнем, вiн на ватяних ногах добрався до дверей кабiнету i, мiцно
схопившись за косяк, виглянув у коридор.
З того мiсця, де стояв Максим, пост охорони було видно чудово. Два
столи, складенi буквою "Т", стiлець i сидячий на ньому Сергiйович. Зростом i
шириною плечей лише трохи програвав вiн шкiряному гiганту, на дозвiллi
розважався жонглюванням двопудовими гирями i плетiнням японських журавликiв
з восьмидюймових цвяхiв, - а зараз сидiв в пiвоберта до Максима i з запалом
милувався яскравою червоною кулькою на своїй широкiй, немов млинець вiд
штанги, долонi. Не помiчаючи нiчого навкруги, Сергiйович то вiддаляв руку з
кулькою i захоплено цокав язиком, то пiдносив до самого обличчя i витягував
губи трубочкою, начебто збирався поцiлувати яскраво-червону iскорку.
Останнiй раз подiбну екзальтацiю на обличчi охоронця порядку Максим
спостерiгав з мiсяць тому, пiсля того як Сергiйович рядком уклав уздовж
плiнтуса чотирьох пiдпилих дембелiв, що завiтали до офiсу з метою погрiтися.
Здається, вiн навiть нашiптував кульцi нiжнi слова!
Повернувшись на своє мiсце - вiрнiше сказати, на мiсце Валерiя