"Олег Вячеславович Овчинников. Малесенький принц (укр.)" - читать интересную книгу автораiншого боку, напередоднi ввечерi, вирушаючи у Франкфурт на пивний ярмарок,
Валерiй Олександрович пiдкреслив - i словесно, i владним змахом брiв, - що залишає Максима за старшого. Правда, тiльки у своєму вiддiлi i тiльки до понедiлка... Але хто його знає, чи не озвiрiє ця клепана туша, не заставши потрiбної їй людини на робочому мiсцi? Проте i брехати в такiй компанiї здавалося небезпечним. А раптом той капловухий окун може на слух вiдрiзнити правду вiд кривди? Промучившись хвилину, Максим вибрав з безлiчi в принципi правдомовних вiдповiдей єдину iнтуїтивно вiрну. - У даний час - так, - обережно сказав вiн. - Дуже добре! - донiсся бадьорий писк iз-за столу. - У такому випадку... Грюель, будь ласка, постав мене о-ось туди! Велетень слухняно нахилився i з обачнiстю, яку в ньому важко було запiдозрити, поставив на сидiння стiльця для вiдвiдувачiв свого маленького пана. Як i слiдувало очiкувати, їм виявилася дитина, майже немовля, на вигляд не бiльше двох рокiв вiд народження. Крiм корони, вона була одягнений у м'якi чобiтки i блискучий бiлоснiжний плащ, схожий на складенi за спиною ангельськi крильця. При поглядi на Максима на пухленькому личку маляти з"явилася недитяча недовiра. - Хмм... А ви впевненi, що саме ви тут найголовнiший? - Ну-у... Якщо взяти до уваги, що крiм мене зараз у всьому будинку лише пара прибиральниць i охоронець... До речi, як вам вдалося обминути охорону? - Про що це вiн, Карл? - немовля нетерпляче обернулося до дитини, що виглядала старше, у зеленому камзолi з лiтерами. - Менi здається, що його турбує доля тiєї кумедної людини, що вклонився той. - Ах, ось воно як. Так, нам довелося його нейтралiзувати. - Е-е-е... - сказав Максим i покосився на схрещенi на груди велетня руки, що товщиною бiльше нагадували ноги. - Не хвилюйтеся, з ним усе добре. Ми тiльки-то скористалися симпатайзером. Якщо хочете, можете глянути на свого товариша. До цього моменту Максим був радий скористатися будь-як приводом, аби вiдстрочити продовження небезпечної бесiди. Зi складнiстю розминувшись з велетнем, вiн на ватяних ногах добрався до дверей кабiнету i, мiцно схопившись за косяк, виглянув у коридор. З того мiсця, де стояв Максим, пост охорони було видно чудово. Два столи, складенi буквою "Т", стiлець i сидячий на ньому Сергiйович. Зростом i шириною плечей лише трохи програвав вiн шкiряному гiганту, на дозвiллi розважався жонглюванням двопудовими гирями i плетiнням японських журавликiв з восьмидюймових цвяхiв, - а зараз сидiв в пiвоберта до Максима i з запалом милувався яскравою червоною кулькою на своїй широкiй, немов млинець вiд штанги, долонi. Не помiчаючи нiчого навкруги, Сергiйович то вiддаляв руку з кулькою i захоплено цокав язиком, то пiдносив до самого обличчя i витягував губи трубочкою, начебто збирався поцiлувати яскраво-червону iскорку. Останнiй раз подiбну екзальтацiю на обличчi охоронця порядку Максим спостерiгав з мiсяць тому, пiсля того як Сергiйович рядком уклав уздовж плiнтуса чотирьох пiдпилих дембелiв, що завiтали до офiсу з метою погрiтися. Здається, вiн навiть нашiптував кульцi нiжнi слова! Повернувшись на своє мiсце - вiрнiше сказати, на мiсце Валерiя |
|
|