"Олег Вячеславович Овчинников. Малесенький принц (укр.)" - читать интересную книгу автораслiдом, Максим роздивився не вiдразу. Перешкодила iнертнiсть мислення i
пап'є у виглядi виконаного з димчастого кришталю космiчного човна, що вiдсоткiв на сiмдесят загороджував поле зору. Тiльки обережно виглянувши зi свого укриття, Широбоков розглядiв ледь виступаючу над столом макiвку, прикрашену рiдкою поросллю свiтло-золотавого волосся й короною з того ж тьмяного металу, щоправда, надягнутою чомусь зубцями вниз. Слiдом за коротуном у коронi в кабiнет одночасно ввiйшли два хлопчика рокiв дев'яти, одягненi в яскравi камзольчики рiзних квiтiв. Той, що в синьому, був надзвичайно окатим i капловухим. Зелений камзол iншого, немов студентська шпаргалка, був поцяткований рiзноманiтними позначками, iєроглiфами й рунами. Обвiвши кiмнату зором, зелений розгублено обернувся до синього. - Знову нiкого! - сказав вiн. - Очi-й-Вуха, невже цього разу тебе все ж таки пiдвiв нюх? - Не може бути, - вiдмахнувся синiй i немов радарна антена повiв головою зi сторони в сторону, придивляючись i прислухаючись. - Тут певно хтось є, але ми його просто не бачимо. Максим у сотий раз вилаяв себе за те, що з'явився на роботi у вихiдний день, плекаючи в душi боязку надiю на оплату понаднормових; поскаржився, що не може злитися з навколишнiм середовищем, як хамелеон, i спробував у мiру скромних можливостей стати ще непомiтнiше. Однак спроба його провалилася з трiском, хрускотом i скрипом. Тобто, навпаки: спершу пiд Максимом по-зрадницьки скрипнуло крiсло, потiм захрумтiв пiд пiдошвою кинутий мимо кошика паперовий листок, i нарештi трiснуло в двох мiсцях випадково зачеплене лiктем пап'є. Зрозумiвши, що його помiтили, Максим пiдiбрав космiчний човен з килима, розглядаючи кучеряву трiщину мiж житловим модулем i ходовою, встановив на попереднє мiсце i знову заклопотано гулькнув пiд стiл. Крекнувши, дотягся до зiм'ятого папiрця, акуратно розправив на колiнах i з глибокодумним видом прочитав власноручно зроблений запис: "Оболонь - Максолiтове? Нi!". - От же вiн! - в один голос викликнули пацани, що начебто вiдстали вiд новорiчної маскарадної процесiї. Рiвно на мiсяць, подумав Широбоков, сковзнувши поглядом по аркушу перекидного календаря з написом "1 лютого". - Хто тут? - здригнувшись - треба помiтити, дуже реалiстично, - запитав вiн. Шкiряний велетень у два величезнi кроки перетнув кабiнет, навис над Максимом, який при його наближеннi вiдразу втиснувся в крiсло, i понадив працiвника схожим на рукоятку меча пальцем. - Ви... до мене? - уточнив Максим, обачливо дивлячись на плечi велетня, що, усупереч законам перспективи, ставали чим вище, тим ширше. - Ги-и... - ослабився гiгант, а десь iз-за столу, з того мiсця, де маячив притоплений поплавець коронованої макiвки, зненацька пролунало: - Це залежить вiд того, ким ви є. Нам потрiбен головний по "Оболонi", це ви? Питання було задано дитячим голоском, але таким тоном, що Максим, мабуть, не посмiв би промовчати у вiдповiдь навiть без велетня, що висiв над душею. Вiн лише трохи забарився, збираючись iз думками. Головний по "Оболонi"? Це як подивитися. З одного боку, працює вiн тут без року другий мiсяць, зарплату от дотепер iспитову отримує. Випробують на ньому, виходить, чи довго проживе молодий фахiвець на таких грошиках. З |
|
|