"Олег Вячеславович Овчинников. Малесенький принц (укр.)" - читать интересную книгу автора

слiдом, Максим роздивився не вiдразу. Перешкодила iнертнiсть мислення i
пап'є у виглядi виконаного з димчастого кришталю космiчного човна, що
вiдсоткiв на сiмдесят загороджував поле зору. Тiльки обережно виглянувши зi
свого укриття, Широбоков розглядiв ледь виступаючу над столом макiвку,
прикрашену рiдкою поросллю свiтло-золотавого волосся й короною з того ж
тьмяного металу, щоправда, надягнутою чомусь зубцями вниз. Слiдом за
коротуном у коронi в кабiнет одночасно ввiйшли два хлопчика рокiв дев'яти,
одягненi в яскравi камзольчики рiзних квiтiв. Той, що в синьому, був
надзвичайно окатим i капловухим. Зелений камзол iншого, немов студентська
шпаргалка, був поцяткований рiзноманiтними позначками, iєроглiфами й рунами.
Обвiвши кiмнату зором, зелений розгублено обернувся до синього.
- Знову нiкого! - сказав вiн. - Очi-й-Вуха, невже цього разу тебе все ж
таки пiдвiв нюх?
- Не може бути, - вiдмахнувся синiй i немов радарна антена повiв
головою зi сторони в сторону, придивляючись i прислухаючись. - Тут певно
хтось є, але ми його просто не бачимо.
Максим у сотий раз вилаяв себе за те, що з'явився на роботi у вихiдний
день, плекаючи в душi боязку надiю на оплату понаднормових; поскаржився, що
не може злитися з навколишнiм середовищем, як хамелеон, i спробував у мiру
скромних можливостей стати ще непомiтнiше. Однак спроба його провалилася з
трiском, хрускотом i скрипом. Тобто, навпаки: спершу пiд Максимом
по-зрадницьки скрипнуло крiсло, потiм захрумтiв пiд пiдошвою кинутий мимо
кошика паперовий листок, i нарештi трiснуло в двох мiсцях випадково
зачеплене лiктем пап'є.
Зрозумiвши, що його помiтили, Максим пiдiбрав космiчний човен з килима,
товщина i ворсистiсть якого мало посприяли м'якiй посадцi. Похитав головою,
розглядаючи кучеряву трiщину мiж житловим модулем i ходовою, встановив на
попереднє мiсце i знову заклопотано гулькнув пiд стiл. Крекнувши, дотягся до
зiм'ятого папiрця, акуратно розправив на колiнах i з глибокодумним видом
прочитав власноручно зроблений запис: "Оболонь - Максолiтове? Нi!".
- От же вiн! - в один голос викликнули пацани, що начебто вiдстали вiд
новорiчної маскарадної процесiї. Рiвно на мiсяць, подумав Широбоков,
сковзнувши поглядом по аркушу перекидного календаря з написом "1 лютого".
- Хто тут? - здригнувшись - треба помiтити, дуже реалiстично, - запитав
вiн.
Шкiряний велетень у два величезнi кроки перетнув кабiнет, навис над
Максимом, який при його наближеннi вiдразу втиснувся в крiсло, i понадив
працiвника схожим на рукоятку меча пальцем.
- Ви... до мене? - уточнив Максим, обачливо дивлячись на плечi велетня,
що, усупереч законам перспективи, ставали чим вище, тим ширше.
- Ги-и... - ослабився гiгант, а десь iз-за столу, з того мiсця, де
маячив притоплений поплавець коронованої макiвки, зненацька пролунало:
- Це залежить вiд того, ким ви є. Нам потрiбен головний по "Оболонi",
це ви?
Питання було задано дитячим голоском, але таким тоном, що Максим,
мабуть, не посмiв би промовчати у вiдповiдь навiть без велетня, що висiв над
душею. Вiн лише трохи забарився, збираючись iз думками.
Головний по "Оболонi"? Це як подивитися. З одного боку, працює вiн тут
без року другий мiсяць, зарплату от дотепер iспитову отримує. Випробують на
ньому, виходить, чи довго проживе молодий фахiвець на таких грошиках. З