"Микола Олiйник. Леся (Укр.)" - читать интересную книгу автора

кордоном листа чи просто уклiн.
Леся помiтно змiнилася. Спроба вблагати батькiв узяти ┐┐ з собою
виявилася марною, i дiвчинка засумувала. Мовчазнiшим став i Михайлик.
Аби хоч трохи розвiяти пхнiй пригнiчений настрiй, батьки вирiшили
повезти ┐х до Дубна. Звiдти Косачi мали по┐хати до Львова, що лежав по той
бiк кордону Росi┐ з Австро-Угорщиною, а малi - повернутися з Каролем
додому.
Звiстка про по┐здку до стародавнього мiста звеселила дiтей. Все ж таки
це було принаднiшим, нiж просто сидiти вдома, очiкувати, поки тебе
поцiлують на прощання, скажуть слухатися старших, наобiцяють купу
гостинцiв i, зрештою, залишать бiля вiдчинених ворiт. Подорож мала бути
цiкавою хоч би тому, що всю дорогу старшi розповiдатимуть рiзнi пригоди й
бувальщини, та й що можна придумати кращого, нiж прогулянка погожого
зимового дня до мiсць, про якi стiльки чувано й читано!
- Татуню, а Шура теж з нами по┐де? - допиту║ться Леся.
- Вже як тобi так хочеться, то чого ж. пдьте всi... От позастуджу║теся
дорогою.
- Нiчого нам не станеться. В шубах та валянках, нехай хоч який
морозюка, - не страшно.
- Ну-ну, подивимось, якi з вас геро┐, - жарту║ Петро Антонович. -
Хвалитись будете потiм.
У недiлю всi повставали рано, та поки зiбрались, поснiдали, сонце
пiдбилося височенько. Ви┐хали, коли на базарi вже стояло десяткiв зо два
саней, а звiдусiль, пiшки i на пiдводах, сходився люд. Широкi, вимощенi
запашним сiном санки промчали заснiженою головною вулицею, потiм
Лубенською i незабаром - за мiсто.
Яка кругом дивна невимовна краса! Iскриться пiд сонцем стужавiлий снiг,
аж дивитися боляче, рiвно в'ються i тануть у морозному просторi рiденькi
димки над поодинокими хатинками понад шляхом, темно-коричневими клаптями
стеляться на обрi┐ гайки, хутiрцi...
Багато розмовляти на холодi мама не дозволя║- ще, чого доброго,
застудяться. Тому доводиться бiльше мовчати, хоч так же хочеться виявити
сво║ захоплення. Леся всiляко намага║ться заговорити з матiр'ю, але та
вiдповiда║ одним-двома словами й одразу ж застерiга║:
- Гаразд, гаразд, Лесенько, ти лiпше помовч. Закутайся гарненько й
сиди.
Тiльки дорослi не зважають на стужу. Кароль знiчев'я погуку║ на коней,
коли тi уповiльнюють ходу, й розповiда║ якусь малоцiкаву пригоду з свого
колишнього солдатського життя.
Сухими бризками розлiта║ться з-пiд копит, монотон-но пiдспiву║,
наганяючи дрiмоту, зустрiчний вiтер, а попереду, за невисоким пагорбом,
уже виднiють сторожовi вежi та церкви Дубна...
Невеликi одноповерховi будиночки з високими черепичними i гонтовими
дахами тiсно обступають просторий квадратний майдан у центрi мiста.
Посерединi його тягнуться ряди довжелезних дерев'яних столикiв, ятки, де в
базарнi днi прода║ться рiзний крам.
Майдан безлюдний, завалений снiгом. В його найдальшому кутку, бiля стiн
кам'яних будинкiв, стоять ящики з покидьками, порпа║ться, добуваючи
поживу, зграя галок.
Недалеко вiд центру височить над мiстом фортеця. З пiвночi та сходу й