"Микола Олiйник. Леся (Укр.)" - читать интересную книгу автора

де! Правда, Лесю, будемо купатися? А на зиму купите менi ковзани, тату?
- А нам з Лiлею санчата.
- Гаразд, гаразд. Тiльки не все зразу. I з умовою:
слухатися мами.
За мiсточком, що сполучав нове i старе мiсто, пряма брукована вулиця
розгалужувалася на кiлька покручених вузеньких провулкiв. Один з них вiв
до кафедрального собору, пiд високими мурами якого тулився чепурний
двоповерховий будиночок. Леся ще здалеку помiтила бiля нього Кароля,
показала Михайликовi, i обо║ радiсно замахали рученятами.
- Тут? - спитала тихо Ольга Петрiвна чоловiка.
- Другий поверх. Оце нашi вiкна, - показав Петро Антонович, коли
пiд'┐хали до будинку. Вiн легко зiскочив i допомiг кучеровi за┐хати до
двору, де вже стояла пiдвода з хатнiм майном. Пара зголоднiлих за дорогу
коней пожадливо ┐ла отаву.
Як тiльки зупинилися, Джальма прожогом кинулася з фаетона i миттю
опинилась бiля Кароля, обнюхала його, неначе впевнюючись, чи це насправдi
вiн, зiп'ялася йому на груди, а потiм радiсно забiгала по двору.
Поки розпрягали коней. Косач допомiг зiйти дружинi, позсаджував дiтей i
повiв усiх до квартири. Широкими залiзними сходами пiднялися нагору,
пройшли невеличким коридорчиком i опинилися перед дверима.
Помешкання з трьох просторих кiмнат, вiкнами на захiд, на мiсто. В
кiмнатах було порожньо, лише в передпоко┐ лежали кiлька клункiв, дрiбнi
речi, якi встиг уже внести Кароль.
- Це ми тут будем жити? - допитувалася Леся. - Менi подоба║ться, гарно.
Деякий час сiм'я милувалася мiстом, широкими луками, що тяглися вздовж
рiчки, мальовничими околицями в жовтавiй зеленi.
- Ну, любi мо┐, скоро нiч, - мовив Петро Антонович. - Давай, Оленько,
влаштовувати сво┐х пташенят...
Чоловiки вносили лiжка, Ольга Петрiвна з Лесею почали розкладати на них
перини, готувати постiль. Михайлик допомагав старшим. Тiльки маленька
Лiля, тримаючись за стiни, раз у раз падаючи i знов пiдводячись,
безтурботно гуляла по кiмнатах.
V
Першi днi минули в клопотах. Леся допомагала матерi порядкувати, бiгала
до крамницi, читала. Надходив час вiддавати дiтей до гiмназi┐, але Ользi
Петрiвнi нiяк цього не хотiлося, вона вважала, що сухi науки вб'ють у них
всяку iндивiдуальнiсть. Тому порiшили, що Михайлик i Леся навчатимуться
вдома, з репетитором;
поки ж його не було - керувала навчанням мати.
Ольга Петрiвна дiстала пiдручники, виробила розпорядок дня, за яким
малi кiлька годин щодня вiддавали науцi.
Лесю бiльше цiкавили лiтература, мови й iсторiя, захоплювало все
геро┐чне. Якось, почувши iм'я Жанни д'Арк, вона весь вечiр не давала
матерi спокою, аж поки та докладно не розповiла про подвиг юно┐
француженки.
Ольга Петрiвна часто читала дiтям про Пугачова, Степана Разiна, Устима
Кармалюка. Про Кармалюка Леся чула багато - спогадами про народного героя
i про тi страшнi для панiв часи жила бiднота.
Одного разу, пiд час ярмарку, що збирався неподалiк ┐хнього будинку на
просторому майданi, Леся побачила, як слiпий, висушений лiтами кобзар,