"Микола Олiйник. Леся (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Микола Олiйник.

Леся


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



КНИГА ПЕРША

Матерi мо┐й, Харитинi Василiвнi, присвячую

ЧАСТИНА ПЕРША

На шлях я вийшла ранньою весною.
Леся Укра┐нка

Лiси й лiси... Скiльки ┐х! Нi поглядом не осягнути, нi перейти. Стоять
похмурi, розвiсивши сво┐ зеленi шати, i гомонять... Про вiщо? Хто зна║.
Кажуть, отим товстелезним дубам, що могутньо вп'ялися в землю i верхiв'ями
сягають хмар, сотнi лiт. То-то звiдали на сво┐м вiку! Мабуть, пам'ятнi ┐м
i Хмельницький, i Кармалюк. От зрозумiти б ┐хню мову! А що, як вилiзти на
дуба i прича┐тися? Певно, можна чимало побачити.
Дiвчинка вiдклада║ набiк вiночок, який плела, сидячи бiля воза, вста║
i, переконавшись, що поблизу нiкого нема, бiжить до старого гiллястого
дуба, що, мов сторожа, сто┐ть на узлiссi. Вилiзти на нього ┐й нiчого не
варто. В цьому вона позмага║ться з будь-яким хлопчаком, ┐й тiльки б за що
вчепитися.
Обiйшовши навколо стовбура, в кiлька разiв товщого за не┐, дiвчинка
хапа║ться тоненькими рученятами за сучок, пiдтягу║ться i за хвилину вже
сидить на товстiй гiлляцi.
Як тут чудово! Прохолодно, пахне молодим дубовим листям, а головне -
видно всю галявину. Та що там галявину! Тепер можна оглянути все довкола.
Досить тiльки залiзти вище... I як вона ранiше не догадалася? Ото дорога,
а там виблиску║ на сонцi рiчка - спокiйна i принадна Случ. Лiсами та
лугами вона бiжить через усе Полiсся...
А що там мрi║ ген-ген за лiсом? Невже мiсто? Церкви, якась iще вежа...
Та це ж вiн, рiдний Звягель! Бiленькi будиночки на околицях, садки...
Навряд чи хто з друзiв дивився отак на мiсто. Де там! Навiть Михайлик,
старший за не┐ на пiвтора року, i то побоявся б лiзти так високо. Добре,
що й нема його, а то заважав би тiльки.
Одначе хтось нiби гука║. Так i ║. Це вiн, Михайлик, повернувся до воза,