"Всеволод Нестайко. Чарiвнi окуляри (Правдиво-фантаст.повiсть, укр.) " - читать интересную книгу автора

- Там було написано: "Якщо хочеш, щоб з тобою сталося щось несподiване
й незвичайне, шукай чарiвнi окуляри". I пiдпис: "Ритас".
- "Ритас"? А ти не брешеш?
- Та щоб я!.. - знову вдарив я себе в груди.
- Ну, добре-добре!.. Ритас... Ритас... Отже, Рита Скрипаль?.. Он воно
що!.. Ха-ха-ха! - зареготав Ромка. - Хочеш сказати, що Ритка написала тобi
записку? Та ще шпигунським чорнилом, яке потiм зникає?.. Мовляв, не
доведеш... Ну, ти фантаст! Брат Стругацький!.. Нiколи нiкому записок не
писала i раптом тобi, Рудому Африканському їжачковi, написала!.. Ну,
гуморист!.. Ха-ха-ха! Остап Вишня!..
Ромка не став церемонитися, i через п'ять хвилин весь клас уже реготав
iз мене. Таким посмiховиськом я ще не був нiколи... Ритка раз у раз
презирливо пхикала, дивлячись на мене. Вона навiть говорити нiчого не стала,
просто пхикала.
Але ж була записка!.. Я ж не вигадував!.. Я власнi очi бачив, читав
її!.. Ех!.. Я, звичайно, переживав, що з мене смiються. Але недовго. Я ж вам
казав - довго журитися я не вмiю. Ну i хай смiються. Я б на їхньому мiсцi
теж, може, смiявся. I саме через те, що слова записки зникли, я повiрив, що
чарiвнi окуляри iснують насправдi. Одне лише бентежило мене - де шукати тi
чарiвнi окуляри?.. Написано було - шукай, а де шукати, не написано. Не
ходити ж по магазинах "Оптика", яких у Києвi багато, i не питати ж: "Чи
продаються у вас чарiвнi окуляри?" Справдi ж, дивитимуться, як на
божевiльного. Очевидно, чарiвнi окуляри повиннi з'явитися несподiвано й
випадково, як i ота дивна записка. Треба тiльки пильнувати...
Я сиджу на першiй партi, перед самiсiньким вчительським столом. Як
посадила мене ще в першому класi Лiна Митрофанiвна, бо я був найменшенький,
так i досi сиджу. Тепер у нас вже не одна вчителька, а кiлька. Майже всi
молодi. Одна тiльки старенька - математичка Юлiя Юхимiвна. У неї двi пари
окулярiв. Коли вона дивиться на клас, вишукуючи, кого б викликати, на носi в
неї однi окуляри. Коли ж вона вичитує з пiдручника задачу або коли ставить у
журнал погану оцiнку, то надягає iншi... I отi iншi, "близькi", окуляри
часто лежать на столi перед самiсiньким моїм носом. Тепер я дивлюсь на них,
немов заворожений, i думаю: "А може, саме про цi окуляри i йшлося у записцi?
I, може, недарма записка була на аркушi в клiтинку?.. Може, її написала сама
Юлiя Юхимiвна?.. Може, вона чарiвниця?.. Добрi чарiвницi завжди старенькi...
Юлiя Юхимiвна дивиться на мене завжди з лагiдною усмiшкою... Вона менi,
здається, симпатизує. Тому й написала записку саме менi..." I так менi
кортить, так кортить зазирнути в отi окуляри, що я нарештi не витримую,
хапаю окуляри i швиденько чiпляю на носа. Перед очима усе попливло, як у
туманi. Крiм того туману, я нiчогiсiнько не побачив. Зате почув - глузливий
вигук Ромки Черняка:
- Ой! Дивiться, Юлiє Юхимiвно!.. Богданець вкрав вашi окуляри!.. Це вiн
думає, що вони чарiвнi! Вiн чарiвнi окуляри шукає!..
Весь клас зареготав. А Юлiя Юхимiвна мовчки зняла з мого носа свої
окуляри i дала менi легенького щигля. Чим викликала ще бiльший регiт.
Ну, чого, чого вiн такий пащекуватий, той Ромка?! Я мало не плакав. А
на перервi вiн пiдiйшов до мене i сказав:
- Ну, добре-добре! Не переживай!.. Признайся тiльки, що ти вигадав ту
записку. I я не буду глузувати бiльше.
- Була записка! Не вигадував я!..