"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автора Торе-гадор, сыеле-ге-е в бой, торе-гадор, торе-гадор...
Там ждет тебя-га любовь, там ждет тебя-га-га любовь. Ми спiвали i не знали, що нас жде. Небо було син║-син║ - справжн║ iспанське небо. Погода - саме пiдходяща для бою бикiв. Ми погнали корiв аж на край вигону, туди, де ставок, - далi вiд людських очей. - Оджени свою Маньку вбiк, щоб не заважала, - скадав Ява, - i давай починати. Я не став сперечатись. Тим бiльше, Манька у нас дуже нервова, ┐й краще не бачити бою бикiв. Ява поправив на головi капелюшка, пiдтягнув штани, взяв мого килимка i, витанцьовуючи, навшпиньках став пiд ходити до Контрибуцi┐. Пiдiйшов до самiсiнько┐ морди i почав вимахувати килимком перед очима. Я затамував подих - зараз почнеться... Ява замахав килимком ще дужче. Контрибуцiя - анiчичирк! Спокiйнiсiнько щипа║ собi траву. Ява мазнув ┐┐ килимком по нiздрях. Контрибуцiя тiльки одвернула морду. Ява роздратовано верескнув i щосили хльоснув ┐┐ килимком. Контрибуцiя, лiниво переступаючи ногами, повернулася до Яви хвостом. Ява знову забiг наперед i почав витанцьовувати... Через пiвгодини вiн сказав: - Вона до мене просто звикла, вона мене любить i тому не хоче... Ану давай ти! -Якась дровиняка, а не корова. Шкода, що в Маньки нема рога, я б тодi показав, що таке справжня тореадорська корова. Ява знову змiнив мене. Вiн раз у раз мiняв тактику: то пiдходив до корови потихеньку i несподiвано бив килимком, то пiдскакував з розгону, то набiгав збоку. Контрибуцiя не приймала бою. Чуби у нас змокли, килимок нервово сiпався в руках - здавалось, що Цюця, Гава i Рева от-от загавкають. А Контрибуцiя - хоч би що, не звертала на нас анiякiсiнько┐ уваги. Один раз, коли Ява схопив Контрибуцiю за вухо, вона з докором глянула на нього сво┐ми сумними очима i сказала: - Му-у! У перекладi з коров'ячо┐ це, мабуть, означало: "Iдiть, хлопцi, отсюдова. Не займайте мене". Але ми вчасно не зрозумiли попередження. Хекаючи, ми стрибали навколо не┐, викликаючи на двобiй. Явi було соромно передi мною за свою Контрибуцiю - це я бачив. Нарештi розлючений Ява крикнув: - Ану вдар, ану вдар ┐┐, Павлушо, добряче! Що - бо┐шся?.. Ну, то я сам! Вiн розмахнувся i дзибнув Контрибуцiю ногою по губi. I раптом... Раптом я побачив Яву десь високо в небi. I звiдтам, з неба, почув його вiдчайдушне верескливе: - Вва-вай! Вiн почав бiгти, по-мо║му, ще в небi. Бо коли ноги його торкнулися землi, вiн уже щодуху мчав до ставка. Я рвонув за ним. То був наш ║диний |
|
|