"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Торе-гадор, сыеле-ге-е в бой, торе-гадор, торе-гадор...
Там ждет тебя-га любовь, там ждет тебя-га-га любовь.
Ми спiвали i не знали, що нас жде.
Небо було син║-син║ - справжн║ iспанське небо.
Погода - саме пiдходяща для бою бикiв.
Ми погнали корiв аж на край вигону, туди, де ставок, - далi вiд
людських очей.
- Оджени свою Маньку вбiк, щоб не заважала, - скадав Ява, - i давай
починати.
Я не став сперечатись. Тим бiльше, Манька у нас дуже нервова, ┐й краще
не бачити бою бикiв.
Ява поправив на головi капелюшка, пiдтягнув штани, взяв мого килимка i,
витанцьовуючи, навшпиньках став пiд ходити до Контрибуцi┐. Пiдiйшов до
самiсiнько┐ морди i почав вимахувати килимком перед очима. Я затамував
подих - зараз почнеться...
Ява замахав килимком ще дужче.
Контрибуцiя - анiчичирк!
Спокiйнiсiнько щипа║ собi траву.
Ява мазнув ┐┐ килимком по нiздрях. Контрибуцiя тiльки одвернула морду.
Ява роздратовано верескнув i щосили хльоснув ┐┐ килимком. Контрибуцiя,
лiниво переступаючи ногами, повернулася до Яви хвостом.
Ява знову забiг наперед i почав витанцьовувати...
Через пiвгодини вiн сказав:
- Вона до мене просто звикла, вона мене любить i тому не хоче... Ану
давай ти!
Через годину, захекавшись, я сказав:
-Якась дровиняка, а не корова. Шкода, що в Маньки нема рога, я б тодi
показав, що таке справжня тореадорська корова.
Ява знову змiнив мене. Вiн раз у раз мiняв тактику: то пiдходив до
корови потихеньку i несподiвано бив килимком, то пiдскакував з розгону, то
набiгав збоку. Контрибуцiя не приймала бою. Чуби у нас змокли, килимок
нервово сiпався в руках - здавалось, що Цюця, Гава i Рева от-от
загавкають. А Контрибуцiя - хоч би що, не звертала на нас анiякiсiнько┐
уваги.
Один раз, коли Ява схопив Контрибуцiю за вухо, вона з докором глянула
на нього сво┐ми сумними очима i сказала:
- Му-у!
У перекладi з коров'ячо┐ це, мабуть, означало: "Iдiть, хлопцi,
отсюдова. Не займайте мене".
Але ми вчасно не зрозумiли попередження.
Хекаючи, ми стрибали навколо не┐, викликаючи на двобiй. Явi було
соромно передi мною за свою Контрибуцiю - це я бачив.
Нарештi розлючений Ява крикнув:
- Ану вдар, ану вдар ┐┐, Павлушо, добряче! Що - бо┐шся?.. Ну, то я сам!
Вiн розмахнувся i дзибнув Контрибуцiю ногою по губi. I раптом... Раптом
я побачив Яву десь високо в небi.
I звiдтам, з неба, почув його вiдчайдушне верескливе:
- Вва-вай!
Вiн почав бiгти, по-мо║му, ще в небi. Бо коли ноги його торкнулися
землi, вiн уже щодуху мчав до ставка. Я рвонув за ним. То був наш ║диний