"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Петьки, справжнiх бикiв у нас чортма, а корiв скiльки хочеш. I взагалi
нiде не сказано, що обов'язково ма║ бути бик.
Ява задумався:
- Хтозна, може й так.
- Тодi, - кажу, - кращо┐ кандидатури, нiж ваша Контрибуцiя, i не
придума║ш.
- А чому Контрибуцiя? Чому не ваша Манька?
- Бо в нашо┐ Маньки теля i один рiг зламаний. Ти хочеш, щоб з нас
смiялися? Тореадори з однорогою коровою! Карикатура. Такого ще нiколи в
свiтi не було.
- Можна, звичайно, i Контрибуцiю. Але вона трохи психiчна.
- Що значить "психiчна"! Скажи краще, що ти просто мами бо┐шся.
- Я - боюсь? От я зараз дам тобi у вухо, i ти побачиш, як я боюсь. Ану
забери сво┐ слова назад!
- Я забираю, але ти все одно бо┐шся.
- Боюсь?
- Бо┐шся...
- Боюсь?
- Бо┐шся...
Я схопивс.я рукою за вухо i в свою чергу затопив Явi кулаком у живiт.
Ми покотилися по травi й викотилися на дорогу. Все, що було на дорозi
поганого, ми, качаючись, пiдiбрали на сво┐ штани i сорочки. Перший
отямивсь я.
- Стривай, - кажу, - годi. А то замiсть бою бикiв у нас вийшов бiй
дуракiв.
- Це ж ти винен. Ну, гаразд, спробу║мо Контрибуцiю. Завтра поженемо
пасти i спробу║мо. А то твоя Манька i справдi для телевiзора не пiдходить.
Ще люди подумають, що то не корова, а собака.
Менi вже остогидло битися, i я удав, нiби не зрозумiв, як тяжко вiн
образив нашу Маньку.
Наступного ранку ми зустрiлися на шляху, що вiв до вигону. Я гнав
Маньку, Ява - Контрибуцiю. Корови плентались, легковажно метляючи
хвостами, i не пiдозрювали, який це iсторичний день.
У Яви на головi був крислатий дамський капелюшок, який лишився нам у
спадщину вiд однi║┐ дачницi, що вiдпочивала в нас позаторiк. Капелюшок був
на Яву завеликий i насувався на очi. Щоб хоч що-небудь бачити i не впасти,
Ява мусив весь час сiпати головою, поправляючи його. Здавалося, нiби вiн
комусь кланя║ться.
У мене пiд пахвою був килимок. То був знаменитий килимок. Я його
пам'ятаю стiльки, скiльки взагалi щось пам'ятаю. Вiн висiв над мо┐м
лiжком. Килимок був червоний, i на ньому вишито тро║ кумедних цуценят, що
сидiли вкупочцi, прихилившись одне до одного головами. То були Цюця, Гава
i Рева, про яких менi мати колись розповiдала рiзнi "баналюки", аж поки я
не засинав. Останнi два роки, позаяк я вже вирiс, килимок лежав у скринi,
i тепер вiд Цюцi, Гави i Реви дуже тхнуло нафталiном.
Килимок i капелюшок - то був наш тореадорський реманент. По дорозi ми
ще вирiзали з лiщини двi прекраснi шпаги. Ми були в повнiй бойовiй
готовностi.
Ми йшли i спiвали арiю Хозе з опери Бiзе "Кармен", яку багато разiв
чули по радiо.