"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автораПетьки, справжнiх бикiв у нас чортма, а корiв скiльки хочеш. I взагалi
нiде не сказано, що обов'язково ма║ бути бик. Ява задумався: - Хтозна, може й так. - Тодi, - кажу, - кращо┐ кандидатури, нiж ваша Контрибуцiя, i не придума║ш. - А чому Контрибуцiя? Чому не ваша Манька? - Бо в нашо┐ Маньки теля i один рiг зламаний. Ти хочеш, щоб з нас смiялися? Тореадори з однорогою коровою! Карикатура. Такого ще нiколи в свiтi не було. - Можна, звичайно, i Контрибуцiю. Але вона трохи психiчна. - Що значить "психiчна"! Скажи краще, що ти просто мами бо┐шся. - Я - боюсь? От я зараз дам тобi у вухо, i ти побачиш, як я боюсь. Ану забери сво┐ слова назад! - Я забираю, але ти все одно бо┐шся. - Боюсь? - Бо┐шся... - Боюсь? - Бо┐шся... Я схопивс.я рукою за вухо i в свою чергу затопив Явi кулаком у живiт. Ми покотилися по травi й викотилися на дорогу. Все, що було на дорозi поганого, ми, качаючись, пiдiбрали на сво┐ штани i сорочки. Перший отямивсь я. - Стривай, - кажу, - годi. А то замiсть бою бикiв у нас вийшов бiй дуракiв. пасти i спробу║мо. А то твоя Манька i справдi для телевiзора не пiдходить. Ще люди подумають, що то не корова, а собака. Менi вже остогидло битися, i я удав, нiби не зрозумiв, як тяжко вiн образив нашу Маньку. Наступного ранку ми зустрiлися на шляху, що вiв до вигону. Я гнав Маньку, Ява - Контрибуцiю. Корови плентались, легковажно метляючи хвостами, i не пiдозрювали, який це iсторичний день. У Яви на головi був крислатий дамський капелюшок, який лишився нам у спадщину вiд однi║┐ дачницi, що вiдпочивала в нас позаторiк. Капелюшок був на Яву завеликий i насувався на очi. Щоб хоч що-небудь бачити i не впасти, Ява мусив весь час сiпати головою, поправляючи його. Здавалося, нiби вiн комусь кланя║ться. У мене пiд пахвою був килимок. То був знаменитий килимок. Я його пам'ятаю стiльки, скiльки взагалi щось пам'ятаю. Вiн висiв над мо┐м лiжком. Килимок був червоний, i на ньому вишито тро║ кумедних цуценят, що сидiли вкупочцi, прихилившись одне до одного головами. То були Цюця, Гава i Рева, про яких менi мати колись розповiдала рiзнi "баналюки", аж поки я не засинав. Останнi два роки, позаяк я вже вирiс, килимок лежав у скринi, i тепер вiд Цюцi, Гави i Реви дуже тхнуло нафталiном. Килимок i капелюшок - то був наш тореадорський реманент. По дорозi ми ще вирiзали з лiщини двi прекраснi шпаги. Ми були в повнiй бойовiй готовностi. Ми йшли i спiвали арiю Хозе з опери Бiзе "Кармен", яку багато разiв чули по радiо. |
|
|