"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Задивилась на високi гори-и...
Ми з Явою намагалися перекричати всiх - так старалися.
Довго ми ┐хали - геть усi пiснi, якi знали, проспiвали по кiлька разiв.
Тричi зупинялися ┐сти.
Аж от нарештi довжелезний мiст через широченний Днiпро. А по той бiк -
високий берег, i дзвiниця виблиску║ золотою банею на горi, а поряд ще
золотi банi купчаться - лавра, а за нею стирчить у небо величезна
телевiзiйна вишка, i громадяться, налiзаючи один на одного, будинки -
великi, багатоповерховi... Ки┐в! При┐хали.
Гарне мiсто Ки┐в! Гарнiше вiд Пирятина, вiд Крижополя, вiд Жмеринки -
вiд усiх мiст, якi я бачив. .
Столиця!
- Значить, так, - говорить Галина Сидорiвна. - Машину ми залиша║мо бiля
Палацу пiонерiв i одразу на метро. ХЗгода?
- Гурря-а-а! - закричали всi. Цiлу останню чверть у нашому п'ятому "Б"
тiльки й балачок було що про метро. Чомусь з усiх ки┐вських див нас
найбiльше цiкавило метро.
А тепер усi враз збуджено загомонiли: "метро", "метра", "метром", "на
метрi"...
Усi, крiм мене i Яви. Ми стурбовано перезиралися. Адже нам треба було
обов'язково простежити, що куплятимуть у Ки║вi Книш i Бурмило. Заради
цього ми ладнi були на будьякi жертви. Але...- невже ми не побачимо метро
через них?
Та коли ми пiд'┐хали до Палацу пiонерiв i злiзли з машини i Галина
Сидорiвна засокорiла, гуртуючи нас навколо себе: "Дивiться, щоб нiхто не
залишився, щоб нiхто не загубився!" - Книш, пiдiйшовши до не┐, сказав:
- Ми теж з вами на метро. На Хрещатик хочем з'┐здить. Краму купить
деякого...
Я пхнув Яву лiктем пiд бiк - порядок! Гусячим табунцем почалапали ми
вулицею. I от - метро. Ну, я вам скажу, це шту-у-ка! Казка! Наукова
фантастика!
Голубi по┐зди мчать у тунелi швидше за вiтер. У пiдземних залах
свiтлiше, нiж удень на вигонi. Кожна станцiя мов театр.
Та найголовнiше - ескалатори, отi чудеснi сходи. А втiм, хiба можна
сказати - сходи? Звичайнi сходи стоять, i ти по них сунешся. А тут навпаки
- ти сто┐ш, а сходи сунуться.
Ми з Явою як ступили на ескалатор, так аж поприсiдали вiд захоплення.
Оце да! Пiднiма║шся по сходах угору, опуска║шся вниз i жодною ногою навiть
не дригнеш. Навiть можеш одну ногу догори задерти або сiсти можеш навiть -
i все одно сунешся.
Нам би таку драбину на горище, де мати сушню ховав. Або на ту гору, з
яко┐ ми взимку на санчатах з'┐жджа║мо. Прекрасна штука ескалатор!
От якби завжди можна було стежити за рiзними пiдозрiлими шпигунами у
метро на ескалаторi! Дуж-же зручно i при║мно! Сто┐ш собi i тiльки - зирк!
- нищечком скоса. I нiкуди вiн, голубчичок, не дiнеться вiд тебе, нiкуди
вбiк не шугоне, бо внизу сидить така собi тьотя i дивиться i весь час
говорить у радiо: "Граждане пасажири! Бiгти по ескалатору не дозволя║ться!
Сiдати не дозволя║ться! Ставити речi не дозволя║ться!.."
До┐хали ми гарненько донизу, сiли у голубий по┐зд. "Наступна станцiя -
Хрещатик!" - буркотнув хтось по радiо. Дверi - клац.