"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Гур-гур - по┐хали. Бачимо, Книш i Бурмило бiля дверей туляться. Ми й
собi - до дверей, тiльки до iнших (для конспiрацi┐). Не встигли
опам'ятатися - стоп! Дверi розчинилися - станцiя "Хрещатик". Ми у дверi -
шмиг) Дверi за нами - клац! I нашi всi тiльки мелькнули у вiкнi. Нiхто й
помiтити не встиг, як ми вискочили. Там усе це на зупинках робиться
блискавично - не то що в по┐здi або на пароплавi.
I от ми уже назирцi, ховаючись мiж людей, за Книшем i Бурмилом.
Вихопилися вони з метро на Хрещатик, перейшли на той бiк, пiрнули у
пiдземний перехiд, вийшли з переходу i прямо у магазин "Динамо". Ми - за
ними. Сховалися за здоровеннецький, аж до стелi, снiп iз бамбукових
вудлищ, прича┐лись, зиримо.
Пiдiйшли Кпиш iз Бурмилом до прилавка. Тупцяються не рiшуче. Бурмило
схилив голову i одним оком, як ворона в кiстку, зазира║ на полицю.
- Давай,-пiдштовху║ Книш лiктем Бурмила.
- Ти давай, - смикнув плечем Бурмило.
- Нi - ти! На тебе ж купляти, - наполяга║ Книш.
- От, ┐й-богу! Яка разниця i - знову смикнув плечем Бурмило, хукнув, а
тодi до продавщицi, тицьнувши пальцем на якусь полицю: - Дайте менi,
пожалуста, оте-го.
- Що? - не зрозумiла продавщиця. Бурмило озирнувся нервово, мов школяр,
що вперше купу║ цигарки.
- Та оте-го... ну... з жаб'ячими ногами.
- А-а! Для пiдводного плавання, - усмiхнулася продавщиця.
Бурмило мотнув головою i скривився досадливо (наче продавщиця виказала
його).
Продавщиця взяла з полицi ласти i маску з трубкою, подала Бурмиловi.
У нас з Явою очi зробилися, як колеса. Ти диви!
Поки Бурмило примiряв маску, мацав ласти. Книш уже вибив у касi чек.
- Загорнiть!
I знов-таки, злодiйкувато озираючись, наче вони не купили, а вкрали це
причандалля для пiдводного плавання, Книш i Бурмило вийшли з магазину.
Бачачи, що вони так сторожко поводяться, ми не зважилися одразу пiти за
ними, а вирiшили трошки пересидiти за вудлищами. Ненароком навалилися ми
на снiп, тонка шпагатина, якою вiн був зв'язаний, враз лопнула i... Наче
бомба розiрвалася в магазинi. Вудлища з трiском розлетiлися на всi боки.
Крики, зойки, панiка. Ми кинулися геть.
- Держiть! Ловiть! Хулiгани! - залунало нам услiд. Добре, що на
Хрещатику людей, як на стадiонi пiд час футболу. Ми - раз-раз! - мiж ними.
Потiм мене Ява за рукав - сiп!
- Чш! Не бiжи! Вродi ми - це не ми!
Правильно. Коли за тобою женуться, бiгти - останн║ дiло. Завжди треба
спокiйно йти. Тодi тебе ще й питатимуть:
"Не бачив, тут такий не пробiгав"? I ти спокiйно можеш сказати: "Бачив.
Отуди побiг".
Неквапливо пройшовши Хрещатиком, ми шмигонули в метро.
Ми чомусь були певнi, що Книш i Бурмило обов'язково пiшли на метро.
По ескалатору ми вже бiгли, незважаючи на заклики радiо-тьотi.
Вискочили на станцiю: зирк-зирк!
- Оно! - вигукнув Ява. I справдi - у дверях вагона майнув вельветовий
Бурмилiв "спiнджак". Ми ледве встигли вскочити у сусiднi дверi того ж таки