"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Було б навiть непедагогiчно, якби я вас узяла.
I ми вiдчува║мо - ┐й уже жаль нас (вона ж добра, тiльки напуска║ на
себе). Треба кувати, поки гаряче.
- Педагогiчно! - вигукнув я. - Ми ж сказали, що бiльше не будемо.
- Ну да, педагогiчно! - пiдхоплю║ Ява, - Навiть Дуже педагогiчно!
Макаренко обов'язково б узяв. Точно!
Галина Сидорiвна враз насуплю║ брови i холодно говорить:
- Нi.
I ми розумi║мо: тепер уже все. Передали кутi меду. Вчителi не люблять,
щоб ┐х учили.
Я з тривогою позираю на Бурмила й на Книша, що походжа║ бiля машини,
час вiд часу луплячи чоботом по колесу (перевiря║ шини). "Невже ми
залишимось i так i не взна║мо, що робитимуть вони у Ки║вi?" - думаю я.
I в головi мо┐й знову лунають загадковi та║мничi слова:
"Зате подаруночок матимеш вiд нiмцiв... Вермахт щедрий... Двадцять
залiзних... Якiсть бронебiйна... Раз - i нету!.. Тiльки ж нiкому-нiкому".
Раптом Ява смика║ мене за рукав: "Гайда! Швидше!" - i кида║ться до
машини. Я - за ним. Треба встигнути сховатися пiд стiльцi, поки Галина
Сидорiвна у примiщеннi.
Звичайно, всi бачать це i можуть виказати, але то вже на ┐хнiй совiстi.
Шургиць! Мов ящiрки, шмигонули ми пiд стiльцi аж до самiсiнько┐ кабiни
i прича┐лися.
Через деякий час почули голос Галини Сидорiвни:
- Що, пiшли? Ну й добре, що самi нарештi зрозумiли. Це буде наука всiм,
хто любить зривати уроки i порушувати дисциплiну. Ну, по┐хали.
Учнi, що були ще не на машинi, з галасом почали всаджуватися. I
незабаром мотор загурчав, машина рушила. Нiхто нас не виказав. к все-таки
у людей совiсть.
Якщо ви хочете вiдчути одразу все сво║ тiло, з нiг до голови, як воно
реагу║ на удари, то спробуйте по┐хати по вибо┐стiй дорозi на вантажнiй
машинi, лежачи у кузовi пiд стiльцями. Зрiвняти це не можна нi з чим. Таке
вiдчува║ хiба що отой "язичок" у шкiльному дзвониковi, коли баба Маруся
калата║ на перерву або на урок.
"Раз - i н║ту!.. Якiсть бронебiйна!.. Вермахт щедрий!" - билося в мо┐й
головi в такт ударам.
Потилицею об стiлець - лобом об дно кузова...
Потилицею об стiлець - лобом об дно кузова...
"Раз - i н║ту!..
Якiсть бронебiйна!..
Вермахт щедрий!.."
I все-таки чим бiльше нас молотило, чим бiльше швирголяло вгору-вниз та
з боку в бiк, тим легше ставало у нас на душi - бо ж тим далi вiд'┐здили
ми вiд села. А значить, тим менше шансiв, що нас виявлять i зсадять з
машини. Ми тiльки зцiплювали зуби, намагаючись не ойкати. Аж от колотнеча
враз припинилася, i весело загурчав мотор, набираючи швидкiсть, - ми
ви┐хали на асфальтове шосе (це за три кiлометри вiд села), I одразу, наче
завелась од стартера, задзвенiла пiсня:
Знов зозулi чути голос в лiсi,
Ластiвки гнiздечко звили в стрiсi,
А вiвчар жене отару пла║м,