"Всеволод Нестайко. Тореадори з Васюкiвки (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Це ти красиво придумав! Молодчинка! - мовив Ява i взяв у мене з рук
дзвоника (я вiдчував, що йому було трохи прикро, що то не вiн придумав, -
вiн звик усе сам придумувати).
- О! Зна║ш що! - стрепенувся вiн раптом. - Ми його Собакевичу на шию
привiсимо. Га?
- Здорово! - сказав я. Хоч i не второпав, для чого це треба. Але я був
би останньою свинею, аби не сказав, що це здорово (вiн же мене хвалив!).
- У тебе нема яко┐сь шворки абощо? - спитав Ява.
Кинувсь я по кишенях:
- Нема.
- От чорт! I в мене нема. Слухай, а давай пасок.
- Отаке... А штани?
- Тож не назовсiм. Рукою подержиш. Якби в мене були на паску, а не на
шлейцi, я б хiба...
Позаяк я був сьогоднi "молодчннка", вiдмовлятись просто не мав права.
Зiтхнувши, я зняв паска, i Ява ловко почав прилаштовувати дзвоника
Собакевичу до ши┐.
- Здорово! От здорово ми придумали! - повторював вiн.
I раптом... Раптом за стiною сарая ми почули таке, що вмить примусило
нас забути про дзвоник, про Собакевича, про все на свiтi. Сарай то був уже
не шкiльний. Просто вiн задньою сво║ю стiною виходив у шкiльний сад, у тi
заростi бузку. Сарай належав дядьковi Бурмилу, завзятому рибалцi, що жив
одинаком i майже весь час пропадав у плавнях на риболовлi.
Ми аж влипли в стiну сарая, притуляючись вухами до кострубатих
неструганих дощок. Розмовляли Бурмило i Книш, колгоспний шофер, що жив по
сусiдству з Явою.
Ось що ми почули (до нас долинали Тiльки уривки розмови):
БУРМИЛО: Воно-то, конешно, так... Але...
КНИШ: Зате подаруночок матимеш вiд нiмцiв хiба ж такий! На десять рокiв
буде...
БУРМИЛО: Ги-ги!
КНИШ: ...Вермахт щедрий...
БУРМИЛО: А що ж, конешно...
КНИШ: Ма║ бути двадцять залiзних... Точно... А якiсть... Бронебiйна...
Р-раз - i нету! Будьмо!
Чути дзенькiт склянок, - мабуть, Книш i Бурмило випивають.
КНИШ: Купимо в Ки║вi, що треба, i за дiло!
БУРМИЛО: Сам не можеш?
КНИШ: Якби я мав час,i якби плавав так, як ти, я б взагалi без тебе
обiйшовся.
Бурмило щось прохарамаркав, ми не розiбрали анi слова.
КНИШ (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!..
Це ж так удачно, що мене посилають з цi║ю екскурсi║ю шкiльною...
БУРМИЛО: Ну, гаразд! Завербував.
КНИШ: Тiльки ж -нiкому-нiкому! Жоднiй живiй душi. Бо -як довiдаються...
БУРМИЛО: Щоб я бога не бачив! Що я - маленький! Це ж таке дiло...
КНИШ: Ну, до завтра!
I все. Запанувала тиша. Певно, Книш i Бурмило вийшли з сарая.
Ми перезирнулися.
Не знаю, якi були очi в мене. Але Явинi очi горiли i свiтилися, як у