"Iван Нечуй-Левицький. Гетьман Iван Виговський (Укр.)" - читать интересную книгу автора

-Може, Iване Остаповичу, це на тебе наслано? Там же була сила усякого
народу, i приязного для тебе, i ворожого. Може, це тобi сталося з
пристрiту? Ти значний чоловiк на Укра┐нi, а там же на тебе зорило стiльки
усяких очей! - сказала Катерина.
- Ох, зорило багато усякових очей! Ти, Катерино, трохи вгадала, -
обiзвався Виговський, i знов перед ним майнули пишнi очi i лелiйне личко
кругловидо┐ панянки.
- А я тут ждала, як Бога з неба. Сидячи в хатi думала: ото вислухаюсь
сьогоднi про усякi дива, якi там були на обiдi. А ти мовчиш, неначе води в
рот набрав, - говорила весела Катерина.
- Нехай, Катерино, я завтра тобi розкажу про усякi потрави та розмови
на тому парадовому обiдi, а сьогоднi я зараз ляжу спати та дам такого
хропака, якого, певно, завдадуть i московськi пузатi бояри пiсля судакiв,
та осетрiв, та усяких на┐дкiв.
-Невже-таки всi вони пузатi? - сказала Катерина зареготавшись.
- Усi не всi, а було тро║ таких, що й на одну паровицю не вкласти, -
сказав Виговський.
Данило Виговський, високий сухорлявий чоловiк з гострими розумними
очима, осмiхнувся з-пiд пухких довгих вусiв одним кiнцем рота, скрививши
уста навскоси; вiн знав, що Iван Остапович не любить московських бояр як
людей грубих i неосвiчених i готовий пiдiймати ┐х на смiх.
- Сьогоднi вранцi я сидiла коло вiкна, а митрополитський кухар нiс з
торжка такого здоровецького коропа, що хвiст волiкся по снiгу. Iване
Остаповичу! чим був начинений той короп? Чи рижом та грибами, чи рижом та
родзинками? - обiзвалась цiкава Катерина.
- пй же богу, сестро, не пам'ятаю! Чимсь був начинений, але чи гречаною
кашею, чи рижом з грибами, чи половою та клоччям, цього не пригадаю, -
сказав Виговський осмiхаючись.
- Ну! якби половою та клоччям, то ти б таки примiтив, яке воно на смак,
- сказала Катерина i зареготалась дрiбним смiхом. - Ет! сьогоднi я нiчого
не допитаюсь в тебе, ти чогось неначе зварений в окропi.
- Катерино! та й цiкава ж ти, нiгде правди дiти! Дай братовi спокiй, -
обiзвався з кутка Данило Виговський, примiтивши, що Iван Остапович сидить
понурий.
- Ото цiкава я знати, про що говорили посланцi з митрополитом. Мабуть,
┐м не припало до вподоби, що митрополит та значнi духовнi особи не
присягали на пiдданство царевi, - сказала Катерина, котру брала навiть
нетерплячка, що стосувалось полiтики, бо в тi часи загального полiтичного
зворушення на Укра┐нi, коли все народне життя зворушилося до самого дна,
полiтикою цiкавились не тiльки козачки, але навiть селяни й молодицi, щоб
стояти напоготовi до оборони сво┐х iнтересiв i свого життя. В той
небезпечний час усi практичнi, аграрнi й релiгiйнi iнтереси усього
суспiльства часом залежали од однi║┐ битви козакiв з поляками, од якогось
одного пункту полiтично┐ умови Богдана з Польщею. Усi стояли нiби на
повсякденнiй сторожi i мусили бадьористо й невсипуще стерегти себе од
усяко┐ напастi.
- Йди спати, Iване Остаповичу, а завтра розкажеш i менi, про що там
була розмова мiж Бутурлiним та митрополитом. Менi це цiкаво знати; ти
зна║ш, що я не люблю московських гордих, темних i грубих бояр, як i ти, -
сказав Данило Виговський, позiхнувши i хрестячи рота.