"Iван Нечуй-Левицький. Гетьман Iван Виговський (Укр.)" - читать интересную книгу автора

стiл, а з його думки не виходила несподiвана зустрiч з якоюсь незнайомою
чарiвною панною. Вiн через силу слухав, про що балакав Бутурлiн з
митрополитом, одповiдав коротенько й неохоче на запитання Бутурлiна, сидiв
задуманий, а перед ним все манячiв чарiвний вид панянки з темними очима.
"Ця зустрiч не випадком трапилась. Це моя доля стрiла мене сьогоднi
несподiвано серед празникового блиску i вразила мо║ серце", - думав
Виговський i насилу дiждався кiнця парадового обiду.
Розпрощавшись з митрополитом та посланцями, наговоривши посланцям
багато красномовних слiв, Виговський вийшов з келiй на цвинтар, де козак
держав за поводи його коня. Вiн сiв на коня i покатав до свого брата
Данила Виговського, котрий тодi пробував з жiнкою у Ки║вi, посланий
гетьманом по вiйськових справах, i проживав у домi старого квстафiя
Виговського. Невеличкий домок був власнiстю батька Iвана Остаповича,
старого квстафiя Виговського, котрий тодi проживав в Ки║вi. Домок стояв на
Старому Ки║вi за софiйською оградою, де в тi часи переважно жили
православнi й католицькi дворяни та магнати. Iван Остапович i Данило
вважали це житло за сво║ власне i, пробуваючи в Ки║вi, жили в старого
квстафiя, як у себе вдома. Данило недавно тодi оженився з старшою дочкою
гетьмана Богдана Катериною.
Вже надворi сутенiло, як Iван Остапович вскочив конем в просторний двiр
старого квстафiя Виговського, кинув поводи козаковi i пiшов в невеличкий
дерев'яний дiм, де його привiтали од щирого серця брат Данило з жiнкою.
Катерина посадила його за столом на покутi i все розпитувала про обiд в
митрополита, про посланцiв. Виговський одповiдав з неохотою.
- Чи не слабий ти часом, Iване Остаповичу, що сидиш смутний та
невеселий? Нi розмова, нi ┐жа не йде тобi на душу? - питав його брат.
- Може, й слабий, та не вгадаю, на яку слабiсть, - обiзвався Iван
Остапович. - А може, я втомився од тi║┐ тяганини, що випала на мою долю
сьогоднi, - сказав Виговський, сiдаючи за вечерю.
- Та розкажи ж бо, Iване Остаповичу, як обiдали посланцi в митрополита?
- питала в його Катерина.
- А як же обiдали? Печорський архiмандрит прочитав молитву, митрополит
поблагословив трапезу, усi посiдали за столи та й обiдали, - знехотя
одповiв Виговський.
-Що ж таке ви ┐ли? якi потрави? чи багато було потрав? чи добра була
страва? - питала цiкава та говорюча Катерина.
-Оцього я вже тобi не зможу розказати. Щось таке ┐ли, ┐в i я, але що
┐ли, того вже я не пригадаю.
-Невже-таки не пригада║ш? Та розкажи-бо! -чiплялась Катерина.
-Чимсь закушували пiсля горiлки,.. зда║ться, був кав'яр, а там далi був
борщ з карасями, а потiм... я вже й лiк погубив тим потравам, бо обiд був
довгий, як лiтнiй день. Менi аж обридло сидiти за столом.
- Отже, ти чимсь не вдоволений... Чи не трапилось там, часом, чого за
обiдом? Може, ти занедужав через той обiд, що все позабував? -говорила
Катерина й дивувалась.
Вона знала, що Iван Остапович любив побалакати, все скрiзь примiчав,
все навиглядав i вмiв чудово про все оповiдати. Катерина любила слухати
його жваву веселу розмову, а сьогоднi Iван Остапович неначе затявся
говорити й розказувати, та ще й про таку цiкаву рiч для киян як обiд в
митрополита для значних царських бояр.