"Iван Нечуй-Левицький. Гетьман Iван Виговський (Укр.)" - читать интересную книгу автора

темно-карi очi та темно-русi густi брови, неначе перед ним стояла його
сестра або його близька родичка.
- Який дивний випадок! Бачу неначе в дзеркалi сво┐ власнi очi, сво┐
брови! Неначе мене й цю молоду панну одна мати породила. Яка вона бiла,
неначе раннiй бiлий ряст пiд снiгом! Якi в не┐ делiкатнi рум'янi уста,
неначе листочки делiкатно┐ троянди!
Виговський несамохiть задивився на ту молоду панянку. Вiн не зводив з
не┐ очей, доки вона брала благословення у владики й цiлувала хрест.
Владика привiтно осмiхнувся до не┐ як до особи, котру вiн зна║.
"Певно, якась шляхтянка, а може, й князiвна", - подумав Виговський, не
зводячи очей з лелiйно-бiлого личка дiвчини, i, сам не знаючи чого,
легенько зiтхнув i задумався.
Виговському тодi вже минуло сорок рокiв i вiн ще був не жонатий.
"От би я з ким одружився! Яким теплом повiяло на мою душу од тих карих
очей, од того лелiйного личка! Яка вона мила, як та бiла голубка!" -
подумав Виговський i тихою ходою попростував слiдком за владикою та
посланцями.
Обидвi панi┐ провели владику до середини саду i повернули назад.
Виговський в той час забув i про церемонiю, i про посланцiв. Йдучи по
саду, обсипаному срiблястим iне║м, вiн все нiби бачив ту лелiйно-бiлу
панну з карими очима в матовому туманi срiбного густого iнею. Йому
здавалося, нiби серед саду несподiвано з'явилась якась русалка з прозорим
бiлим делiкатним личком, нiби облитим свiтом повного мiсяця. I той старий
садок став для його веселим, поетичним, фантастичним. Йому здавалося, що
вiн от-от знов побачить десь в гущавинi, в срiбному туманi iнею ту панну,
легеньку, делiкатну, з прозорим личком, з палкими очима.
"Вона зирнула на мене кiлька разiв, - подумав Виговський, - i навiщо я
убрався в буденну старовизну? Посланцi непри║мнi менi гостi, i це я для ┐х
натяг полинялий кунтуш. Ото якби було знаття, що побачу таку цяцю! Убрався
б напродиво в найдорожчий кунтуш!"
Владика вже входив в келi┐. За ним iшли бояри та козацька старшина. А
Виговський неначе не бачив тi║┐ процесi┐, забув навiть про не┐ i все
оглядався на ту стежку, котрою вийшла з садка молода панна, все неначе
бачив ┐┐ постать, закутану в темно-червоний кунтушик, оповиту смугами
бiлого горностая. Йому все здавалося, що вiн от-от углядить ┐┐ кораловi
уста i лелiйне личко десь мiж срiблястими делiкатними пушинками iнiйного
туману.
"Ця зустрiч не минеться менi дурно. Щось буде, а що буде, того я й сам
не вгадаю. Серце мо║ й досi спало, неначе було пригноблене походами,
битвами, та канцелярською роботою, та палкими вередливими вихватками
гетьмана Богдана. Почуваю, що мо║ серце якось раптово прокинулось тут, на
волi, серед пишних церемонiй, серед празникового блиску й ся║ва, серед
вольного натовпу гуляючих людей, в срiбному туманi iнею, де майнув ┐┐
легкий м'який лелiйний вид. Я в Ки║вi тепер вольний, як школяр на
вакацiях. Я знайду ┐┐ i довiдаюсь, хто вона", - думав Виговський,
вступаючи позад усiх в низькi, тихi й привiтнi митрополитськi поко┐.
Увiйшовши в келi┐, митрополит скинув з себе архi║рейську мантiю i
обернувся до образiв, котрими була заставлена стiна в просторнiй свiтлицi.
Печорський архiмандрит Йосиф Тризна прочитав молитву перед трапезою.
Митрополит попросив гостей сiдати за понакриванi столи. Виговський сiв за