"Iван Нечуй-Левицький. Афонський пройдисвiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Чи були ж на Афонi в святих монастирях? Петре, подай лиш нам до чаю
проскур! - гукнув отець Палладiй.
Келiйник побiг в опрiчну вузеньку келiю, одчинив дверцi в пiчурку,
вхопив три черствi проскури, поклав на тарiлку й поставив ┐┐ на стiл.
- Молився i на святому Афонi; сподобив господь молитись i в крусалимi,
коло гробу господа бога, - сказав Копронiдос.
- Скажiть! Були i в крусалимi! - сказав з дивуванням отець Палладiй.

- Я люблю монастирi, люблю монастирське життя, та не сподобив мене
господь жити в монастирi, бо батько мене оженив i приставив до
торговельного дiла, - сказав Копронiдос смиренним голосом.
Вiн вiв розмову тоном смиренного, покiрливого й тихого послушника, що
розмовля║ з сво┐м iгуменом.
- А от я овдовiв та й пiшов у монастир; був священиком на селi...

- В якому селi? - спитав Копронiдос.
- В Мар'янiвцi, - одповiв отець Палладiй. Копронiдос замовк i неначе
трохи заметушився. Вiн знав ту Мар'янiвку. Покинувши торг чотками,
хрестиками та камiнцями з крусалима, вiн надiв кафтан та рясу, назвав себе
священиком з Персi┐ й ┐здив по селах за поданням, буцiмто на убогi
християнськi храми, ограбованi й обдертi нiбито персами, випрошував навiть
у батюшок старi ряси та кафтани й перепродував ║вреям-кравцям ту
старовизну. Блукаючи по селах, вiн колись за┐здив i в Мар'янiвку до самого
таки отця Палладiя.
Копронiдос пильно придивлявся до отця Палладiя, але примiтив, що
чернець його не впiзнав, бо дiя дiялась таки давненько.
- Яку ж жертву дума║те принести на наш монастир? - спитав отець
Палладiй.

- У вас вже дуже старi покрiвцi на аналоях, котрi стоять перед чудовним
образом богородицi. Бог напутював мене й оце навiв на думку справить новi
покрiвцi ради прочан, бо вони на виднотi, та не знаю, якого кольору
набирати в крамницях парчу, - сказав Копронiдос.
- В честь богородицi треба брати бiлу парчу з золотими або срiбними
квiтками; а в честь преподобних - синю, - сказав отець Палладiй.
- От тепер я й знатиму! А то ми не духовнi люди, нiчого того не зна║мо,
- сказав Копронiдос.
Копронiдос брехав: вiн добре знав за це й без отця Палладiя.
Отець Палладiй строщив за ча║м черствi проскури, що лежали на тарiлцi.
Biн устав, вийшов в спочивальню й одчинив дверi в сiни. В пiчурках майнули
пляшки, бутлi й повнi усяких на┐дкiв тарiлки, прикритi рушником.
Копронiдос кинув гострим оком на ту пiчурку. Пробуваючи послушником у
грецьких монастирях, вiн добре знав, що хова║ться в тих пiчурках. Отець
Палладiй взяв там ще одну черству проскуру й поклав перед Копронiдосом.
Перегодя прийшов отець Iсакiй, сухий, тонкий та високий на зрiст, з
довгою сивою бородою. Короткi посiченi коси настовбурчились на його
головi, неначе колючки на ┐жаковi. Вiн прiвiтався до отця Палладiя. Отець
Палладiй заповiстив йому купця Копронiдоса. Не встиг отець Iсакiй сiсти,
як дверi знов рипнули i в келiю увiйшов отець кремiя, сухий, як опеньок,
низькоокий, ще й видроокий, з скалкою на одному оцi. Отець Палладiй