"Iван Нечуй-Левицький. Афонський пройдисвiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

архiмандрити хрестяться та кланяються... Тим-то, мабуть, вони так часто й
кланяються... Та й посох треба позолотить, а змiя зверху варто б для шику
обсипати брильянтами... Гм... на це треба багато грошей... В мене будуть у
гостях професори й архiмандрити... Та й сам швидко буду архi║ре║м... Знов
треба буде багацько грошей, бо жалування мале - не покрiпишся".
Блискуча мрiя блискавкою мигнула в головi отця Палладiя й розворушила
його честолюбнiсть i потяг до слави, до блиску. Отець Палладiй раптом
перестав гладити свою густу бороду й легенько вдарив долонею по столi.
Повна рука з повними, наче налитими пальцями, нiби прилипла до стола.
- Добре! Згода! - сказав вiн твердим голосом. - За п'ятдесят процентiв
на рiк! - Скiльки? - спитав Копронiдос, i його чорнi очi засвiтились,
заблискали, неначе в кота, що налагодився кинутись на мишу i зна║, що миша
вже не втече од його лапок та пазурiв.
- Три тисячi! - сказав отець Палладiй i подав руку Копронiдосовi.

Копронiдос ляснув його по долонi i велiв Мелетi┐ принести пляшку вина.
Запили могорич. Написали вексель. Ввечерi в сво┐й келi┐ отець Палладiй
вийняв з-пiд спуду грошi й оддав ┐х Копронiдосовi. Копронiдос неначе на
крилах вилетiв з келi┐. Здоровий осятер заплутався в його афонську мережу.
Другого дня Копронiдос прийшов на вечерню. Вiн став перед чудовним
образом, пiдвiв очi вгору до неба й усе думав та гадав, розкидаючи думки,
на котрого б чорноризця тепер закинути мережу: чи на кремiю, чи на Iсакiя,
в котрих вiн примiтив великий потяг та прилюбнiсть до чарки. 3 котрим-то
буде легша й кориснiша справа.? Хто з ┐х скупiший? I в кремi┐ ряса на
спинi порудiла, i в Iсакiя спина руда, неначе налатана рудою латкою. I в
кремi┐ хустка до носа свiтиться наскрiзь, як решето, i в Iсакiя хустка до
носа неначе прострелена кулями: бо як сяка║ носа, то часом гострий нiс
потрапля║ в дiрочку й стирчить з хусточки, неначе сяка║ дзьоба чорногуз. В
отця Iсакiя намiтка на клобуцi така гарна, як стара запаска, котрою
молодицi виносять попiл на смiтник... Але i в отця кремi┐ тiльки трошки
краща. I в кремi┐ рясно латок на пiдряснику, i в Iсакiя такi самi взорцi,
рясненько розкиданi по кафтанi... I в Iсакiя чоботи на носках роззявили
рота, неначе просять ┐сти, i в кремi┐ з носка часом висову║ться онуча,
неначе чобiт висолопив язика.
Пiдвiвши очi вгору, Копронiдос думкою лiчив латки на обох чорноризцях i
налiчив ┐х на отцевi Iсакi║вi бiльше.
"Еге! Вiн скупiший... Треба ловити отця кремiю, засiдать на засiдки на
його, бо, певно, його легше буде впiймати", - постановив собi Копронiдос i
пiсля вечерi зайшов на чай до кремi┐.
- Господи Iсусе Христе, сине божий, помилуй нас! - промовив пiд дверима
Копронiдос тихим i трохи плаксивим голосом, неначе прохач-старець, що
просить хлiба. Вiн постукав помаленьку в дверi.
- Амiнь! - обiзвався з-за самовара отець кремiя. "Несе нечистий купця,
та ще й на чай. А вiн п'║ чай унакладку, а не вприкуску; пiде чотири
грудки сахару, а може, й бiльш... бо часом п'║ по три стакани чаю", -
подумав кремiя, одначе вiн швиденько пiдвiвся, й запросив купця до
кiмнати, й привiтався з ним. Сiли за стiл, випили по одному стакановi чаю.
Копронiдос подякував i не схотiв другого стакана. кремiя осмiхнувся й
повеселiшав. Копронiдос витяг з кишенi пляшку рому й поставив на столi.
кремiя став зовсiм веселий i ласкавий. Вiн нахилив голову близенько до