"Iван Нечуй-Левицький. Афонський пройдисвiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Ой господи! Спаси i помилуй нас, грiшних! Дивнi дiла тво┐, господи! В
головi грають музики, гудуть цимбали та неначе б'ють у бубни, - мимрив
отець Iсакiй.

Отець Тарасiй, коливаючись на ногах, збився з дороги, звернув з але┐ на
траву. На травi покотом спали прочани, чоловiки й баби. Тарасiй, одбившись
од поводатара, потрапив на сонних бабiв та молодиць.
- Дивнi дiла тво┐, господи! Чи я в монастирi, чи на полi бранi ходжу по
трупах убi║нних? - метикував отець Тарасiй i наступив на сонну бабу. Баба
прокинулась i ойкнула з переляку. Тарасiй опам'ятався й повернув цабе на
алею. Копронiдос порозводив чорноризцiв по опрiчних келiях i вертався
додому.

- Заплутались трошки коропи в мо┐й мережi: час приступати до дiла.
Заплатять ченцi менi i за поросята, i за iндики, i за ром, i за пуншi...
Заплатять щедро, - промовив нишком Копронiдос, почуваючи пахощi чернечих
тисячок.

Другого дня Копронiдос послав на базар Мелетiю, звелiв ┐й купити порося
та годованого iндика, а сам побiг у магазин i купив два покрiвцi на
анало┐. Перед пiзньою службою божою вiн прийшов до церкви заздалегiдь i,
викликавши через послушника отця Палладiя, подав йому чудовi парчевi
покрiвцi з бiлим полем, з чудовими дрiбненькими квiтками. I ченцi, i
послушники позбiгались, щоб подивитись на щедрий дар богобоящого купця.
А пiсля вечернi, того ж таки дня, Копронiдос знов з'явився на
монастирськiй але┐. Вiн нiс у руках уже iнший дарунок, зав'язаний у
червону велику хустку: печене порося з начинкою для отця Палладiя та
печеного iндика для отця Тарасiя. Другого дня знов заманячила на
монастирськiй але┐ чорна Копронiдосова борода. Вiн знов нiс у руках
здоровий узел.
Через зав'язанi кiнцi хустки виглядала синя шовкова матерiя з золотими
дрiбними квiточками. Тi║ю матерi║ю були прикритi здоровi сулi┐ з горiлкою
та пляшки з ромом та з наливкою: то був дар Копронiдоса для отця Iсакiя та
кремi┐, прилюбних до горiлки. Копронiдос став потайним чернечим агентом
для приставки пляшок з усяким добром для чорноризцiв...
- Та й благочесний же та щедрий на жертви оцей купець-грек! -
розмовляли помiж себе послушники та бiднiшi i║ромонахи. - Усiм серцем
прилип до нашого, а не до iншого монастиря: трохи не що божого дня носить
жертви в монастир; наче наш монастир прилюбив його до себе, як прилюблюють
чарами дiвчата парубкiв.

Але... ченцi не знали, звiдкiль iшла та прилюбнiсть.

IV _
Минуло доволi часу. Копронiдос став близьким чоловiком, навiть
пристелем ченцiв. Вiн усе давав на монастир, як кажуть, для людського ока,
дрiбнi жертви: то ладан, то смирну, то оливу; купив невеличку лампаду й
почепив перед одним образом. Ченцi запрошували Копронiдоса до себе на чай
та на закуску й побратались з ним. Копронiдос запрошував ченцiв до себе й
ставив для ┐х багатенькi опрiчнi трапези: i для "ядущих говяда, i для не