"Iван Нечуй-Левицький. Афонський пройдисвiт (Укр.)" - читать интересную книгу автора

привiтались з Копронiдосом.
Копронiдос попросив ┐x сiдати. Ченцi посiдали на стiльцях, але
Копронiдос попросив отця Палладiя пе-pecicти на турецьку канапу.
Копронiдосова кiмната зовсiм була схожа на чернечу келiю. Два кутки були
обвiшанi образами, i в кутках горiли двi лампадки. В одному кутку на
косому столику були наставленi святощi, принесенi нiбито з Афона та з
крусалима: пляшечки з свяченою водою, якiсь камiнцi, кипарисовi хрестики
та образки; в самому куточку стояли двi пальмовi cyxi гiлки. Через кiмнату
був простелений узький килимок, виплетений з чорних та бiлих крайок. В
кiмнатi пахло смирною та кипарисом, тхнуло монастирським духом далекого
Сходу.
Незабаром у дверях з'явилась не дуже молода, але гарна з лиця така
добра товстуля, низька, кругленька, i, неначе клубок, помаленьку
покотилась з дверей по килимку. Голова в не┐ була напнута чорною шовковою
хусткою; кiнцi хустки телiпались на повних грудях; шия була обгорнута
бiлою хусточкою. На чорнiй сукнi ясно вирiзувались жовтi зернистi чотки,
котpi вона держала в бiлiй пухкiй руцi.

- Моя супружниця, котрою благословив мене бог! - рекомендував
Копронiдос.

Супружниця пiдступала до кожного ченця по черзi. Кожний чернець уставав
з мiсця й хрестив ┐┐ великим хрестом. Вона поцiлувала ченцiв у руку.
- Як же ваше святе ймення? - спитав отець Палладiй.
- Мелетiя, - несмiливо обiзвалась товстуля й стояла серед гостинно┐ нi
в сих нi в тих, неначе наймичка, готова вислухати приказ господаря.
- Iванiвна по батьковi, - додав Копронiдос, - зросла пiд захистом
свято┐ Афонсько┐ гори, недалечко од Афона, родом грекиня, любить монастирi
та святих чорноризцiв. - Копронiдос показав Мелетi┐ на стiлець. Вона сiла
помаленьку, обережно, як сiда║ школяр тодi, коли його попросить сiсти
вчитель. Склавши бiлi руки й поклавши ┐х на животi, вона почала крутить
великими пальцями, палець кругом пальця, так жваво, що аж чотки в не┐ в
руках шелестiли. Мелетiя витрiщила на ченцiв здоровi темнi очi, як корова
на новi ворота, й мовчала. Отець Тарасiй так i вп'явся очима в ┐┐ повне
блiде лице.
- Не нудьгу║те в нас за сво┐м кра║м? - спитав у не┐ отець Палладiй.

- Нi, я вже оговталась, звикла до Ки║ва, - обiзвалась Мелетiя й
засоромилась.

"Десь я неначе ┐┐ бачив, - подумав отець Палладiй, - неначе вона колись
наймала молебень... давненько... рокiв з п'ять переднiше... Такi товстi
брови..."

Мелетiя нiколи й не бачила Афона: вона була таки грекиня, але ки┐вська,
мiщанка з Подолу, i не була навiть жiнка Копронiдоса... Посидiвши й
поклiпавши очима на ченцiв, Мелетiя вийшла i пiшла в пекарню готувати
ченцям закуску та вечерю.

- У вас благочестиво в хатi: пахне смирною та кипарисом, - обiзвався