"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

подiльникiв, тихарiв-системникiв, скромних друзiв "укрiпльонного" вина,
вимагає вжити до них суворих заходiв, аби не розкладались тут i не псували
повiтря. Словом, запiйники п'ють, як свинi, i не п'ють, як свинi. Цей
безсмертний вислiв одного з провiдних наших кiномитцiв щодо iншого
провiдного нашого кiномитця вичерпує тему. Краще не скажеш.
Душман умiв хату перекрити, пiч скласти, погрiб викопати, паркан поставити
- усяку роботу знав. Найдивнiше, що був при цьому ледащо. З великої
лiтери. Аж ревiв. I навiть не ледащо. Роботу, а надто важку, фiзичну, вiн
зневажав. Коли був при сяких-таких грошах чи харчах, гордував навiть води
собi набрати. У такi перiоди свого життя нi за манну небесну не брав
нiякої роботи. Кiстлява рука голоду час вiд часу хапала Душмана за
горлянку. Вiн все'дно терпiв, доки мiг, цiлий день валявся то в
гуртожитку, то в якоїсь тимчасової любки, не пiдводився з лiжка, аби не
витрачати калорiй.
Але день наставав.Злий Душман виповзав iз схованки, сiльськi там-тами
сповiщали про цю подiю хазяйновитих тиховодцiв. Душман вередував, виби-

56
рав найлегше i нанвипднiше, сварився за кожний карбованець. Але так, для
розминки, аби вiдстрочити початок ненависної працi, бо грошi, як i все на
свiтi, вiн не цiнував, розтринькував зароблене легко i швидко. Свою
ненависть до "жизнi пчол трудових" Душман вимiщав на черговому
роботодавцевi. Пiдряджався, наприклад, перекривати хату. Швидко i вправно
розкидав запрiлу солому, знiмав поточенi шашелем крокви, вiдкривав
беззахисне житло всiм вiтрам i дощам. I тут починалося. Душман вимикав
мотор i вирубав агрегати. Закривав пiддувайло i не сифонив. Сидiв поряд з
порушеною оселею, покурюючи свою пахучу травичку, щулився на сонцi, як
безсоромний котяра. Стурбована хазяйка трiпотiла крильми i квоктала, з
острахом подивляючись на чорну хмару, що сунула з-за лiсу, а Душман лiниво
ганяв її то в лавку по сигарети, то до дiда Дем'яна по самогон для
пiдручного, то невiдомо куди по не знати що. I бiгали, i носили, i
пiдлещувалися до клятого катюги, щоб вiн був здох. Але, як було сказано
вище, не ранiше, нiж укриє хату.
Вiн казав, що в нього такий менталiтет. Мовляв, його нацiя така. А якої
вiн нацiї - нiхто не знав. Розмовляв не по-нашому? Так ми ту ненашу мову
всi любимо вiддано i вiрно - це не прикмета.
Душман у глибинi своєї глибоко захованої душi був естетом i поцiнювачем
прекрасного. Особливий простiр для самовираження давали йому господарi, в
яких вiн копав туалети, бетонував їх, ставив зверху будки. На вiчко або й
на два, хто на скiльки забажає. Вивершивши споруду. Душман приносив з
собою картинки з старих журналiв i дбайливо, як справжнiй дизайнер,
обклеював нутрощi iнтимної шпакiвнi, добираючи зображувальний, чи, як
кажуть в кiно, iконографiчний матерiал за тематичним принципом. Так у
Мiнiстра зi стiн i стелi дивилися на пухку Мiнiстрову сiдницю жiнки - вiд
"Дами з горностаєм" до Алли Борисiвни Пугачової, ще незамiжньої. А над цим
вернiсажем - великими лiтерами плакат - "Красота спасет мир". Мiнiстрова
Христя не раз сварилася i похвалялася обдерти це соромiцтво, бо не могла
годинами виколупати чоловiка зi стану зосередженого усамiтнення. Не
обдерла - побоялася Душмана.
У Федоськи оздоблена Душманом ледiз-рум чомусь мала полiтичний ухил. На