"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

чiльному мiсцi, як i годиться, висiли портрети останнiх i передостаннiх
членiв полiтбюро - московських i київських. Пiд ними був напис: "Наша
Родина прекрасна й цветет, как маков цвет, окромя явлений счастья, никаких
явлений нет". А на дверцятах, аби не було куди одвести погляд, сувора
жiночка у червонiй хустинi притуляла до вуст вказiвного пальця: "Смотри,
товариш, не зевай, подслушивают стеньї, недалеко от болтовий й сплетен -
до измени".
Нiнон уже просто так сидiла навпочiпки i дивувалася швидкостi, з якою
культурний прогрес дiстався до цього глухого кута.
Перед тим, як випустити нашу героїню з одушманеного туалету, завважимо:
щось давненько село не бачило самого Душмана. Казали, що злигався з
товаришкою по свiтосприйняттю Семеновною-Смiтницею, оселився у неї, у
загидженiй по вуха хатi i живе там з козою, яку випросив у сусiдки Прiськи
як
гонорар за поставлений сарай. Прiська присягалася, що сама бачила, як
Душман у дворi пестив козу, чухав її за вухами i тягнув у хащi за клуню, а
коза несамовито кричала i опиралась, бо Душмана не хотiла.
У цей самий час у Тихих Водах сталася серiя крадiжок. Могли тiльки свої
- вирiшив сiльський суд призьбяних присяжних i засiдателiв, бо погреби
були вмiло вiдкритi, не пошкодженi хитрi засуви на хвiртках i взято тiльки
там, де харч був кращим, а самогон якiснiшим. Сполоханi Тьху Води додавали
гачкiв та замкiв на дверi, вигулькували ночами на кожний сигнал пильних
своїх Жукiв та Кнопок, пожалiлися було в районну мiлiцiю - дарма. Вже
подумували, чи не створити загiн самооборони. Та з кого? З баби Федоськи i
баби Сашки? Який народний слiдчий перший додумався зв'язати кiлька ланок
ланцюга: канiкули Душмана, що незвично затягайся, безпробудну пиятику
Семьоновни, несамовитi крики Душманової кози, що почастiшали, i -

Марина МЕДНИКОВА. ОЙ1

57

крадiжки. Пожежею по сухiй травi запалахкотiло: вони! Бiльше нiкому. Село
понуро зiтхнуло - цим i мало скiнчитися. Кому пожалiтися? Кому є дiло до
обiкрадених погребiв? Селюкiв завжди грабували, ?валтували, ганьбили,
топтали, як курей. Не панськi бурмiстри, то комiсари, не сiльпо, то
сiльгосптехнiка. Так було, є i так буде. Так усiм безвiдмовним i
безголосим i треба. А як уже не знайдеться бiльш серйозних грабiжникiв,
мають бути Душман i Семьонов-на. Так присудив отой самий вищий суддя -
менталiтет. I всi заспокоїлись.
Бiля хлiва увагу Нiнон, яка на зворотному шляху йшла полегшено, повiльно,
прогулянкове, привернула добре угноєна смужка землi, що аж парувала пiд
сонцем. Нiнон кинула кругом себе оком, схопила гiлочку, кiлька разiв
колупнула нею землю. З-пiд грудок з'явилися цiлi купи червiв - масних,
довгих, аж серце зайшлося. Нiнон моторно, незважаючи на мiське вбрання,
пробiгла туди-сюди, колупаючи свiй клондайк. В одному мiсцi вiдкинула
гiлку, стала на колiна, занурила руки в землю. Її сподiвання не були
обдуренi.
Два метри на пiвметра, ще три на чотири та п'ять на шiсть, шiсть на вiсiм
- сорок вiсiм, два по дев'ять - вiсiмнадцять, три на ум пiшло, два з ума