"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

За хвилину з'явилася Сашка, за нею м'яким скоком мчав Мариська.
- Сиди, зараз Мiнiстра покличу, - скинулася Сашка.
- Нiкого... кликати... не треба, - по слову видихнула Федоська. - Дай менi
краплi. На вiкнi.
Федоська сидiла, як усi сiльськi баби, простягнувши ноги пiд прямим кутом.
Вона наче вперше бачила свою хату, свiй город, за ним леваду...
Зараз усе навкруги розпливалось, хилиталось, було якимось непевним.
- Слухай сюди, - тихо сказала Федоська. - Нахилися. Ти коли помреш, скажи,
щоб поруч зi мною поклали.
- Я не можу з тобою, - серйозно сказала Сашка, - тебе до Вовчикiв
покладуть, а я з ними навiть там бути не хочу.
- Слухай, що оце менi приверзлося. Дивлюся я на свою хату, а вона
хилитається. Зморгнула, а хати немає. Рiвне мiсце. I слiду. Така лякачка
вступила, аж серце захололо. Мати Пречиста, що ж я дiтям залишу. А потiм
голос був менi. Як ото з неба. Це, каже, зараз такi хулiгани є, що тiльки
- жик, зрiзають хати пiд саму рипицю i на вертольотi уносять. Це й мою
зрiзали...
- Може, Уляну покликать, хай пошепче?
- Нащо менi та Уляна, - Федоська поволi оговтувалась. - Де ще та Уляна
була, як моя мати краще за всiх шептала. I моя бабця теж. Пам'ятаєш бабу
Фросину?
До бабiв наблизився кiт. Став за два кроки, подивився на Сашку жовтими
нахабними очима, нявкнув. Тихо. Бо розумiв, що його рейтинг на сьогоднi
знизився.
- Цей твiй кiт - дiдько, - перехрестилася баба Сашка. - Дивись пильно,
Марисику, i не переплутай: я - ваша, з твоєю Федоською заодно. Колись за
мене словечко нявкнеш. Як вашi прийдуть.
Баби зiтхнули. З полегшею. Бо хвороба наче вiдступилася, i вони знову були
удвох на цьому свiтi.
Загарчав мотор, i вулицею Перемоги прогуркотiв на колгоспну працю повний
кузов жiночих голiв, запнутих по брови бiлими хустками. Решту - саму
вантажiвку, її кабiну, борти з написом "люди" - перекривав високий
Федось-чин паркан. Голови тряслися, пiдскакували, цiкаво роззиралися з
висоти, що у кого у дворi дiється. Беззвучно роззявляли роти. Хiчкок.
Професор Доуель. "Я ж те&е, милую, аж до хатиноньки сам на руках вiднесу".

Марина МЕЦИНКОВА. ОЙI

53

До автобусної зупинки перевалювалась з ноги на ногу Смiтниця-Семьоновна,
як завжди, пiд шафе, з "Примою" в зубах. Заради поїздки до району вона
розмотала з поперека теплу хустку i укомплектувалася ганчiр'яною
веселенькою торбою. Смiтниця не проминала жодного обiйстя. Заглядала через
паркани i рiзала п'яненьким фальцетом у бабськi сiдницi, повистромлюванi
над городами.
- Р-р-раби! Бидло! Цоб-цабе! Хахляндiя!
Городи не реагували. Звикли. Смiтниця жила тут давно. Як вона тут
посiялась? Знали, що кацапка, що зараз їй пiд вiсiмдесят, що купила свою
хату у баби Гусачихи ще за старими-престарими цiнами за триста карбованцiв