"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

близнюки, подають батьковi ключi.
- Що, Мiнiстре, довго ще там? Менi обiд готувати треба. Мiнiстр сплюнув
мовчки. Сашка пiдiйшла до дверей.
- Ти не хворий бува, га, Мiнiстре? Той вiддано подивився бабi в очi.
- Недоперепив, - твердо сказав вiн.
- Кинув би ти пити, - пiдiбгала губи у курячу гузку Сашка.
- Я б кинув, так немає на кого.
- П'яницi нам не друзi, - раптом загорлав один з близнюкiв.
- Але й не вороги, - пiдхопив братан.
- Семьоновна безобразная, сама чорная, юбка гразная, - почулося з-за
паркану.
- Смiтниця до тебе, Федосько, коргає, хай їй чорт, - Сашка подрiботiла до
себе на город. - Як пiде, гукни.
- Гарячiй прiвєт передовiкам колхозного i совхозного проiзводства! -
весело прокричала фальцетом та, що теж зустрiлася Вальцi на дорозi i яку
Сашка обiзвала Смiтницею.
- I коли ти вже вгамуєшся, Семьоновна, - докiрливо сказала Федоська, -
ганьбиш себе перед людьми.
- I гдє ти бачиш людей? - закричала Смiтниця. - Жуки навознi, що з ними не
роблять, терплять. Всi как одiн на огород ра-а-ком руш! Федоська викрутила
з криницi воду, налила Смiтницi у бiдончик.
- Ходила б уже з вiдром.
- Утомiтєльно, - Сємьоновна запалила "Приму", - єду в район, что тєбє
прiвєзтi?
Федоська мовчки подала Смiтницi бiдончик, бридливо пiдтерла лаву за
непроханою гостею, зачинила хвiртку. Почувши ?валт у дворi, зникла^дадве-

52
рима курника, звiдки вилiтали кури, вiдчайдушне махаючи крильми i з
переляку дiстаючись ледь не до середини двору. Федоська вийшла з дверей.
Хустка збилася на плечi, в сивуватому волоссi стирчало пiр'я. З фартуха,
зiбраного жужмом, стирчала котяча морда. На гамiр лiниво висунула голову з
будки собака Лада.
- Я ж тобi казала, падлецька твоя морда, я ж тебе, чортова кров, просила,
не руш курчаток, не руш. З'їв курчаток Чорнушки, я змовчала. А їй як було,
ти подумав?! Я ж тебе не била, скажи, не била? Тiльки насварила. Мовчиш,
падлець. Подумав, що тобi все можна. Скажи, подумав?
Кiт дикими очима поводив довкола i мовчав. Вуха його то притулялися до
голови, то ставали сторч.
- Пойми, менi ж цих курчат у Києвi на виставцi купили. Казали - елiтнi. Я
ж просила тебе, як людину, не руш елiтних. Хай хоч у колодочки
увiб'ють-ся... Одрубаю тобi зараз твою довбешку, щоб знав.
Кiт з усiєї сили шарпнувся, видерся з бабиної пелени i сiрою блискавкою
майнув у кущах глоду. Пащекувата Ладка радiсно загавкала, виказуючи
хазяйцi, де втiкач.
Федоська раптом похитнулась, схопилась за серце, заточилась. Чiпляючись за
ослiн, важко сiла на землю. З кущiв визирнув кiт, нявкнув, вигинаючи
спину, потерся об руку.
- Марисику, - пошепки сказала Федоська, - бiжи, поклич Сашку.
Кiт ще раз тернувся боком i блиснув з двору.