"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

провезе... Стiй, трохи вiддихаю. Слухай, що я у них в сортирi в газетi
вичитала. Португальський принц женився. Взяв теж принцесу. А звуть її
Анна-Марiя-Сiльва-Шмильва-Дрильва i ще двадцять п'ять iмен з їхнiми
прибамбасами, а прiзвище - де Курвiлло, - подруга заiржала, витираючи
сльози i схлипуючи.
Iздєлiя номер восємь виявилися штабелем домовин, завантажених у крите авто.
- Тiльки тихо менi там, - хрипко сказав чорнобильський Харон, закриваючи
заднiй борт вантажiвки, - як хто гавкне на КП, так нiколи iз iздєлiя не
вилiзе.
Вантажiвка пiдстрибувала на вибоїнах, постукувала трунами, гарчала мотором
на пiдйомах.
- Чуєш, Валюто, ти жива? - запитала одна домовина iншу, не почула
вiдповiдi. - Спi спокiйно, дорогий товариш, їдемо у першiй клясi. Я торiк
у цистернi з пивом їхала, - домовина засмiялася приємним спогадам. - На КП
як пiрнула, а вiн, падло, перепустки пiвгодини роздивлявся. Ех, думаю,
згорiла хата, хай горить сарай, хоч i помру, так у пивi, а не в дєрьмi
якомусь.
Чорнобильськi трудовi буднi згадуються Валютi, як кадри нiмого кiно. Дiя в
них летить швидко-швидко, а люди пересуваються отак: дик-дик-дик. Ось
товарки заходять до будинку, де в колишнiх людських квартирах, обернених
на гуртожитки, живуть по кiлька вахтовикiв у кожнiй, якi (вахтовики) радо
вiтають нових португальських принцес. Бухкотить шалена музичка. Валюта
роздягається, одягається, роздягається, одягається, роздягається,
одягається. З неприродною швидкiстю змiнюються партнери, iнтер'єри,
ранок-вечiр, ранок-вечiр. I тiльки купюри шелесть-шелесть, приємно грiють
руки. I знову з поверху на поверх, з лiжка в лiжко, iнодi затримуючись на
кiлька днiв у най-темпераментнiших i найщедрiших.
За певну платню домовились з жiнками-вахтовичками, що можуть вiдсипатися
вдень на їхнiх мiсцях, коли тi працюють. "На своїй бiлизнi, бо нам тiльки
спiду бракувало", - суворо попередили жiнки.
Ця вахта складалася вдало - наприкiнцi попередньої мiлiцiя вислала кiлькох
гастролерцi з Тули i Курська, i цiна на спецпослуги на нерегульованому
ринку рiзко пiдскочила. Тут i нагодилися Валюта з товаркою. Перший раз,
коли їй заплатили, а вона з переляку не взяла. Валька запам'ятала. Хоч i
отримала вичерпнi iнструкцiї вiд бригадирки, серед яких найсуворiшою була
- цiну тримати до останнього, та хлопець був молодий, недосвiдчений, все
хотiв цiлуватися м'якими дитячими губами.
Валюта спершу боялася носа з пiдпiльного свого житла вистромити, думала,
що перший-лiпший схопить за руку i здасть ворогам на тортури. Вона ходила
радiоактивним мiстом, як кiшка незнайомою територiєю, з огидою струшуючи
лапами, обережно, сторожко, обнюхуючи кожний крок. Їй здавалося, що кожний
ковток повiтря, кожна пилинка навилiт прохромлюють її, Вальчине, худе
тiло. Власне, так i було, але згодом Валюта впевнилася, що радiацiя аж
нiяк не страшнiша за життя взагалi.
А життя фугувало i нуртувало. Пiдпiльна горiлка, що її не знати як (ми,
звичайно, знаємо, бо самi спостерiгали деякi контрабанднi прийомчики, але

Марина МБДНИКОВА. ОЙ1

49