"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

половини людства, чи дуже своєрiднi уявлення про красу i жiночнiсть
привели сюди, наприклад, оцю тумбочку, оцю русалку мiсцевої каналiзацiї,
чи оцю, чи оцю... Нi, зiтхала Валька, треба стояти до кiнця.
Черга посувалась доволi швидко. Заходячи до примiщення одягнутими, дiвчата
виходили на iмпровiзований подiум ледве прикритими тим, що у кого було.
Мiнi-бiкiнi - ядерний вибух.
Журi вiдверто ловило кайф. З iншого входу до клубу ломилися "качки" -
хлопцi в турецьких шкiрах, зелених штанях i шовкових розписних сорочках.
Вони вискакували з запилюжених iномарок i з вигуками: "Тьолок завезли!"
намагалися пройти кордон змопiвцiв на дверях.
Збудженi дiвчата юрмилися напiвголi за лаштунками, ревниво розглядаючи
суперниць. Хтось з "качок" таки прорвався до клубу i почав "сйом на
мєстє". Работоргiвля кипiла, накачанi бiцепси i такi ж крутi гаманцi
робили свою справу - розлiталися вiд клубу "альфа-ромео-джульєтти" зi
здобиччю. Пiд сущого всюди, дiючого як фестал на перенаїдженi шлунки
Шуфутинського.
Ще в черзi до Вальки приклеїлася жилава молодиця, яка, на наш погляд,
шансiв зовсiм не мала, але яскраво випромiнювала здобичницький iнстинкт.
За лаштунками, коли на Вальку знайшлося аж три претенденти i вже
пуп'яни-лася незлецька бiйка, нова подруга гаряче зашепотiла на вухо:
- I не думай, тут все одно не свiтить. Корону своїм дадуть, всьо схвачено,
за всьо заплачено, шуруй он за цим, здоровим, я бачила його тачку -
усрацця i обмазацця. Усього дiло - пару днiв битви за урожай, i ми багатi
жiнки.
Вальку пiдхопило i понесло до "Мерседеса" ще й "бенца". Слiдом рвонула
нова подруга, ледве прослизнула до авта. "Душа болiт, i серце пла-а-чет...
а тог, кто лю-у-бiт, сльоз не прячєт..."
Ранковi сутiнки. Очманiла розхристана Валька, тулячи до себе рюкзачок з
речами, обережно переступає через учасникiв учорашньої розваги, що
захропли в мальовничих позах хто де. Тихенько пiдшелестiла до дверей i
сахнулася, побачивши виразний волохатий кулак здорованя-охоронця, що
дрiмав на чатах. В розпачi озирнулася, побачила нову подругу, що жестами
показувала на дверi у глибинi квартири. Вилiзли назовнi через вiкно
туалета, чимдуж припустили безлюдною в такий час вулицею дачного мiстечка.
Нова подруга, хекаючи за Валькою, не втрачала оптимiзму.
- Тебе як звати?
- Валька.
- Значи-i-ь, Валюта. Ти валюту любиш? А я, як у тому анекдотi, їсти - нi,

48
а так - люблю. Ой, Господи, ну ти, Валюто, й чешеш... Тут ошибочка вийшла.
Ти хоч цiла, а менi по зубах виписали. Ну ти не бiйся, прорвемось. Наше
життя, як чай: наллєш у блюдце - тонко, а в склянцi - ого-го. Тепер я над
тобою шефство вiзьму. Рвонем у Зону. Там грошикiв, як вспомню, так
вздро-гну. Там ми - дефiцит. Тримайся за мене, не пропадеш. У мене
партизанський стаж бiльший, нiж у Ковпака... Слухай, Валюто, - нова
подруга пританцьовувала вiд збудження, - я вчора домовилась i вже
заплатила завдаток. Заробиш - розрахуєшся. Тут один такий є, йому на
цвинтарi вже прогули пишуть, а вiн ще працює, бо грошики дуже любить.
Возить в зону iздєлiя номер восємь. Сказав, нас серед них заховає i