"Марина Медникова "Ой!" (киносценарий, укр.)" - читать интересную книгу автора

Валька скинула з нiг турецькi туфлi з золотим бантом, з насолодою ступила
на м'який, розтертий на сивий попiл, шлях i попрямувала запилюженою
вулицею.
За брудним парканом, будматерiалiв з якого стачило б на хати для пiвсела,
стояв довгий барак, закаляний по самi вуха. Ясно - колективна ферма. На
дорогу стирчала з дверей барака механiзацiя - транспортер для прибирання
гною. За фермою бовванiла величезна скирда з кубiв пресованого сiна. Двi
лiтнi тiтки пiдважували повнi навильники i, крекчучи, зводили цю пiрамiду.
За нею, просто вичовганого майдану, як дуля, стовбичила споруда, схожа на

Марина МЕДИИКОВА. ОЙ!

45

гiгантську бетономiшалку. Втiм, може, це вона й була. Велетенський бак
обертався i завивав так, що було чутно, мабуть, в Америцi. Бо працював,
щоб життя раєм не здавалось.
Раптом життя увiрвалось. Наче хтось заткнув йому пельку. На землi стало
чутно спiв коникiв та пташок, повiяв вiтерець, настояний на гiркуватому
рiчковому та медовому луговому повiтрi.
Старезна, наче висохла верба, де-не-де випростовувалась на городi баба i
шепотiла-шемрала собi пiд нiс: "Часом, не дочка до Вовчихи приїхала?". А
друга, така ж, стоячи на своєму городi на iншому кутку села, вловлюючи
бiоенергетичнi iмпульси сусiдки, подумки їй вiдповiдала: "Вчора, як пенсiю
на поштi давали, стара Вовчиха казала, що сон бачила, наче її пiвень
заговорив людською мовою. То, мабуть, i справдi приїхала".
Село знає все. Без перебiльшень i метафор кажемо: село знає все, про
кожного свого жителя геть усе чисто. Як кажуть народнi психотерапевти:
"Что било, что будєт, чєм серце успокоїця". Знає i на своїх невпинних
колоквiумах, симпозiумах, семiнарах i саммiтах, не рахуючи брифiнгiв i
круглих столiв, обговорює, аналiзує, ухвалює присуди. Отже, Валентина
Вовчик, за псевдом Валюта, ступила крок на шляху до маминої хати, а селом,
як пожежа торфовищем - де спалахне, де згасне - вже полинуло:
- Це ж яка Вовчикiвна, Валька чи Нiнка? Такi на спiкерах поробилися, що й
не розбереш.
- Валька. Бо Нiнку я на базарi бачила, вона така, така, ще й така. I
пишається, наче з-пiд неї мишi носять.
- Вовчиха казала, що їй святого письма оце недавно пiдкинули. Показувала.
Таке страшне написано. Якийсь Рiчард з Фiлiпiн помер за кiлька днiв, як
одержав такого ж листа, бо викинув його. А капiтан Хе... там так i
написано - тiльки одна буква, чи то фамiлiя така, чи забули, як його
звати. Так цей Хе одержав листа в 77 роцi, сказав своєму секретаревi
одпечатать двадцять копiй, а через три днi виграв десять тисяч рублiв. А
до Федоськи, бач, дочка приїхала. Тре' спитати, переписала вона того листа
чи викинула.
- Об'явлєнiє, - втрутився рiзкий жiночий голос, - увага, слухайте всi,
продаєця корова-первiстка. Продає Килина Масько. Молода, смирна, за що
хочеш трогай, не б'ється, убєдiця можна в любе врем'я, тiльки без дiла не
зачiпай, на харчi хароша, їсть все, що на очi попадає. Iти стовбовою
дорогою, а тодi звернуть на просьолочну i в любiй хатi спитати мене, бо я