"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Нi, друзi, нiякого причандалля я не маю... Але наше терпiння i залiзо
пере┐сть! Будемо терти одну ланку - залiзо об залiзо! Чи вам доводилося
коли-небудь бачити старий цеп? Ви, мабуть, примiтили, як окремi ланки
стираються так, що ┐х дужi козарлюги, як ми з вами. могли б легко
розiрвати?
- Ланцюг перетерти? - розчаровано прошепотiв Спихальський. - О матка
боска!
- Не за день i не за два, пане Мартине! Може, за пiвроку чи й за рiк...
Ма║ ж залiзо колись пiддатися нам!.. А врештi, що ма║мо робити? Сидiти за
веслом до скону? Чи, може, ти надумав щось краще? Га?
Спихальський промовчав.
А Роман, напираючи по-тульському на "а", швидко заговорив:
- Iншого виходу у нас справдi нема! I чим швидше ми почнемо, тим краще!
Сьогоднi! Негайно! Я згоден цю нiч не поспати - буду до самого ранку
працювати! Та ще як! I самого чорта перетру!.. А наступну нiч Звенигора, а
там - ти, пане Спихальський... Отак i чергуватимемось... Чи як?
- Дiло кажеш, Романе, - схвалив Звенигора. - Працюватимемо тiльки
вночi.
- Як же нам впiзнати поночi ту ланку, що ма║мо терти? - спитав
Спихальський. - Чей же не кошачi очi ма║мо?
- Е, якби тiльки ця перешкода була найважча, - промовив Звенигора. -
Зав'яжемо на сусiднiй ланцi стьожку якусь - от i мiтка! - Й одiрвав вiд
шаровар вузьку смужку.



3

Минуло лiто. Непомiтно прийшла осiнь з рвучкими пiвнiчними вiтрами i
надокучливою мжичкою. Море стало суворе, непривiтне. З його поверхнi
зникла при║мна голубизна, що милувала око, - натомiсть дедалi частiше
схоплювалися пiнистi буруни, i важкi бризки залiтали на палубу до гребцiв.
Невiльникам дали старi дiрявi каптани та бешмети. Але вони не рятували
вiд холоду й пронизливого сирого туману. Люди мерзли, клякнучи. На
багатьох напав задушливий кашель, i веслярi безперервно бухикали - аж
надривалися.
"Чорний дракон", як i iншi турецькi вiйськовi кораблi, все лiто й осiнь
снував мiж Стамбулом i фортецями в гирлах Днiпра, Днiстра та Дунаю.
Туреччина вела велику вiйну проти Росi┐ та Укра┐ни пiд Чигирином, i
150-тисячне вiйсько великого вiзира Iбрагiма-пашi потребувало багато
бо║припасiв та харчiв. Усе це перекидалося переважно морем - силою
невiльницьких рук.
Назад везли поранених, награбоване на Укра┐нi багатство та ясир - живий
товар.
З кiнця лiта, коли Iбрагiм-паша зазнав поразки, "Чорний дракон"
перевозив недобитi вiйська в Болгарiю, на зимовi квартири.
Невiльникам не було перепочинку. Паша Семестаф, бажаючи вислужитись,
хотiв кожну ходку зробити швидше, нiж iншi кораблi, тому вимагав вiд
наглядачiв пильно слiдкувати за веслярами.
Абдурахман казився, як пес. Здавалося, в цю людину вселився шайтан. Вiн