"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

2

Днi були тяжкi, а ночi ще тяжчi. Короткий час вiдпочинку, коли каторга
лягала в дрейф або йшла пiд вiтрилом, якщо дув попутний вiтер, невiльники
проводили тут же, на широких лавах. Стомленi нелюдською працею, голоднi,
вони довго не могли заснути, - стогнали, молилися чи проклинали нишком
свою долю.
Звенигору вночi мучили кошмари, обсiдали чорнi думи. Кiлька ночей
пiдряд йому снився Гамiд. Страшний, брезклий, з перекошеним вiд лютi
обличчям, з виряченими очима, вiн тримав у руцi розпечений до бiлого
залiзний прут i цiлився ним козаковi прямо в очi... Прив'язаний вiрьовкою
до дерева, Звенигора не мiг нi втекти, нi вiдвернутися. Гострий прут, з
якого вiялом бризкали голубi iскри, все ближче, ближче пiдсувався до
нього. Вже пашить з нього жаром - ось-ось вiн увiп'║ться в око, i настане
вiчна пiтьма!
Козаковi чоло рясно всiялося потом. Вiн хоче скрикнути - i не може. Всi
м'язи напружилися, вiрьовки врiзалися в тiло... I в останню мить, коли
залiзо, зда║ться, от-от штрикне в око, вiн прокида║ться.
Навколо темрява. Задуха. Чути глухе шемрання хвиль за бортом та
хропiння i стогiн невiльникiв. Звенигора полегшено зiтха║, витира║ рукавом
чоло i вдивля║ться в низьку дощану стелю. Лежить довго з розплющеними
очима, силку║ться заснути знову, але не може. В головi ро║м в'ються думки
i спогади. Вiн згаду║ матiр, сестричку Стеху, дiдуся, якi, напевно, вже
втратили надiю побачити його живого, згаду║ Златку... Та чи║ б обличчя вiн
не уявив, якi б картини минулого не спливали перед ним, вiн не мiг довго
милуватися ними, бо зразу ж виникала надокучлива пекуча думка: як
визволитися? Невже йому судилося провести останнi роки життя на каторзi?
Невже не трапиться щасливо┐ нагоди втекти?
Звенигора обережно, щоб не розбудити товаришiв, пiдводиться, сiда║ на
лавi i почина║ перебирати в думцi всi можливi варiанти визволення.
Нападуть на судно запорожцi - захоплять його. От i вiльний... Та чи
нападуть? Чи не доведеться цього ждати десять або й двадцять рокiв - i,
врештi, не дiждавшись, загинути у вiдча┐?
Можна використати Сiркове золото... Але як? Паша Семестаф дiзна║ться -
просто вiдбере! Пропаде пояс iз монетами нi за цапову душу!.. До того ж
залишаться в неволi Спихальський i Роман. А такого вiн i в гадцi не ма║.
Якшо визволятися, то тiльки разом!
Перебити сторожу i захопити корабель?.. Легко про це подумати, а
зробити - нiяко┐ можливостi. I передусiм через цi проклятi кайдани i
ланцюг, на який ┐х нанизано, як тараню на шворку.
I все ж вiн розумiв, що ║диний шлях до визволення - перерiзати чи
перетерти ланцюг. Важкий кований ланцюг, що, пропущений помiж закованими
ногами веслярiв, чорною змi║ю звива║ться попiд лавами i не дозволя║
жодному невiльниковi вiдступити вiд свого мiсця далi нiж на один крок.
Звенигора в темрявi намацав кiлька його ланок, пiдняв, поклав на
колiна. Ланцюг як ланцюг! Таких на Сiчi було вдосталь, - ┐х виковували в
кузнях для рiзних господарських потреб. Але тут це не просто ланцюг, а