"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

весло. В морi менi потрiбнi гребцi живi, а не мертвi!
Та невiльник, на подив пашi, випростався, високо пiдняв голову i доброю
турецькою мовою сказав:
- Шановний паша помиля║ться, вважаючи мене за вiслюка. Хоч я сьогоднi
раб, та все ж не втратив людсько┐ гiдностi, як оця свиня Абдурахман! Тому
я волiю краще померти, нiж зносити незаслуженi знущання!
Капудан-паша з неприхованою цiкавiстю глянув на невiльника. Наглядач
Абдурахман теж вирячив очi, почувши добiрну мову брудного гяура.
- Ти турок? - спитав паша Семестаф. - Як ти тут опинився?
- Я купець, ваша милiсть. Мене пiдступно схопили мо┐ вороги i завдали в
неволю. Така ж доля може чекати кожного правовiрного, вiд якого
вiдступиться аллах, хай славиться його iм'я!
- Як тебе звати?
- Кучук, ефендi. Iбрагiм Кучук, купець i син купця, а тепер - раб
нашого найяснiшого падишаха, хай живе вiн десять тисяч лiт!
- Гм, це цiкаво, - буркнув паша Семестаф. - I багатий твiй батько?
- Достатньо багатий, щоб купити такий корабель, як "Чорний дракон", i
поставити на нього гребцiв.
- О! - вирвалось у пашi. - Чому ж вiн не викупив тебе?
- Вiн не зна║, де я подiвся. А я не можу подати йому звiстки про себе.
Як паша догаду║ться, в мо║му становищi це нелегко зробити. До того ж мiй
батько, хай береже його аллах, живе в Ляхистанi, в мiстi Кам'янцi, пiд
мурами якого наш звитяжний хондкар[2] уславив себе невиданою вiкторi║ю над
невiрними.
Звенигора хотiв зацiкавити пашу можливiстю одержати за купецького сина
викуп, але з одною метою - забезпечити собi його заступництво перед
Абдурахманом, який пала║ бажанням засiкти невiльника. Звичайно, рано чи
пiзно цей обман викри║ться, i тодi паша, чого доброго, сам накаже катувати
обманщика або й стратити. Але далеке майбутн║ мало турбувало козака.
Головне - уникнути небезпеки зараз. А що буде через рiк чи два, Звенигора
не хотiв i думати.
- Ну, ось що, ага Кучук, - сказав паша, - ми пливемо в Килiю, i там я
постараюся знайти людину, яка подасть про тебе звiстку тво║му батьковi.
Хай старий готу║ грошi. Однак до того часу, поки я напевне не дiзнаюся, що
за тебе дадуть, ти сидiтимеш бiля весла i гребтимеш нарiвнi з усiма. Якщо
ж проявлятимеш непокiрнiсть, Абдурахман швидко протверезить тебе. Ти чу║ш,
Абдурахмане?
- Чую, ваша милiсть, - зiгнувся в дугу наглядач i спiдлоба зловтiшно
глипнув на невiльника.
- А тепер за роботу, негiднi свинi! - раптом закричав паша. - Якщо
хочете одержати свою миску чорби за роботу!.. Абдурахмане, невже твiй
гарапник став такий легкий, що не може примусити цих тварюк ворушитися як
слiд?
Абдурахман нiби чекав такого наказу. З високо пiднятим гарапником вiн
кинувся до веслярiв. Удар! Ще удар!
- За весла, проклятi гяури! За весла!
Невiльники поспiшно почали гребти. Кожен намагався ухилитися вiд
дошкульного удару. Однак Абдурахман не проминув жодного - всiх почастував,
окрiм Звенигори, котрого боявся поки що чiпати, не знаючи, як подивиться
на це паша.