"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ввiв його в тиху бухту, i ми тут перебудемо бурю! Розберiть весла - i всi
за роботу! Треба вiдтягти судно в безпечнiше мiсце - там заночу║мо.
Гомiн улiгся. Поламанi весла було викинуто. Невiльники взялися до
роботи. Нiхто на них не покрикував, нiхто не лупцював: усiх пiдганяло
бажання врятуватися вiд смертi. Навiть Абдурахман якось притих i тiльки
спiдлоба позирав на веслярiв.
Знову вдарив барабан, однак його глухi звуки уже не падали важким
каменем на серця невiльникiв, не викликали огиди i ненавистi, а здавалися
провiсниками порятунку.
Звенигора й Спихальський теж мiцно налягли на весло. Власне, тягнув
його один Спихальський, - аж стогнав, але тягнув, щоб не вибитися з
розмiреного темпу, щоб не вiдстати вiд iнших. Арсен допомагав йому зовсiм
небагато: знiвечена спина вiд кожного руху вiддавала таким болем, нiби на
не┐ хто кидав гарячим приском.
Роман вовтузився в сво║му кутку з цепом.
Раптом вiн тихенько скрикнув.
- Друзi, готово! - Вiд радощiв голос його тремтiв. - Погляньте, ланцюг
перервався! Недарма менi мало не вiдiрвало нiг... Такий удар був!
Спихальський на радощах пiдстрибнув на лавi.
- Ха, холера ясна! Дiждались! Арсене, брате!..
- Тс-с-с! Спокiйно, панове-браття! - прошепотiв Звенигора одними
вустами. - Романе, берися за весло! Ми не повиннi жодним словом, жодним
рухом виказати себе! Будьмо зараз особливо обережнi... Поговоримо вночi!
Не вiрячи сам собi, Роман тремтячими пальцями ще раз помацав перервану
ланку ланцюга i взявся за весло.
За стiнами корабля шаленiв пiвнiчний вiтер.



5

"Чорний дракон" злегка погойдувався на каламутних водах невелико┐
затишно┐ бухти, оточено┐ з сушi високими горбами.
Коли було кинуто якорi, паша Семестаф вiдпустив стомлених морякiв на
спочинок, а сам, лишивши на палубi двох вартових, у сво┐й каютi став на
колiна, пiдняв угору молитовне складенi руки i прошепотiв:
- О аллах! Всемогутнiй i всемилостивий аллах! Ти один дав мо┐м рукам
твердiсть, а серцю - мужнiсть! Спасибi тобi за це!.. I я врятував корабель
падишаха, а з ним - сво║ життя i честь. Хай славиться тво║ iм'я до самого
воскресiння мертвих! Хай влада твоя пошириться по всiх землях невiрних!
Пiдвiвшись, паша роздягнувся, дмухнув на свiтильник i лiг на вузьке
лiжко. Йому було легко на серцi: смiливим входом у знайому бухту вiн
урятував судно i сам уникнув певно┐ загибелi. Тепер можна спокiйно
поспати!
Однак сон довго не йшов. Грiзно ревла за кам'янистим пасмом, що
вiдгороджувало бухту вiд моря, буря, i думка про те, що "Чорний дракон" в
цей час мiг би ще бути серед розбурхано┐ стихi┐, холодила серце.
Пригадалося, як судно, входячи в бухту, врiзалося в пiщану мiлину i
замалим не перекинулось. Вiн ледве втримався за поручнi на капiтанському
мiстку... Але, слава аллаховi, пронесло! Тепер корабель у безпецi! За