"Володимир Малик. Фiрман султана (Укр.)" - читать интересную книгу автора

завиваючи в снастях корабля, стогнало в глибинi море. Чувся стогiн
невiльникiв, що марили ввi снi, та брязкiт кайданiв, коли хтось
перевертався чи розпростував ноги.



4

Другого дня вiтер посилився. Гребти стало важче. Корабель хитало, як
гойдалку.
З палуби доносилися стурбованi голоси корабельних старшин. З окремих
слiв, що долiтали в тiсне примiщення веслярiв, Звенигора зрозумiв одно:
буде буря! Вiн одразу ж сказав про це товаришам.
- Романе, брате, роби що хочеш, а сьогоднi треба перервати ланцюг! Ми з
паном Мартином будемо гребти самi... Остерiгайся тiльки, щоб не побачив
Абдурахман!
- Для чого ризикувати? - здивувався Роман.
- В бурю нам легше зробити те, що задумали. Та й наглядача зручнiше
злапати. Бач - як кида║ його, сатану! Не вдержиться на помостi та, дивись,
якраз опиниться у мене в обiймах! Отут йому i гаплик!
- Не розмовляйте, собаки! - закричав здалеку Абдурахман i, прискочивши
до Звенигори, кiлька разiв ударив гарапником.
Невiльники похилили голови i завзятiше налягли на опачину.
- Ну, зачекай, псякрев, - прошепотiв Спихальський, - потрапиш ти менi
до рук!
Весь день Звенигора i Спихальський тягли весло вдвох. Роман,
похитуючись у такт роботи веслярiв, люто тер залiзнi кiльця. Вони аж
шкварчали у нього в руках. Тодi вiн плював на розжарений метал i
заходжувався терти ще лютiше.
Перед вечором "Чорний дракон" здригнувся, нiби налетiв на якусь
пiдводну перепону. Гребцiв шарпнуло так, що вони злетiли з лав. Трiснуло
кiлька весел. Абдурахман розпластався на помостi i довго не пiдводився.
Почулися крики вiдчаю i жаху. Хтось почав молитися.
Роман не держався за весло, i його кинуло сильнiше за iнших. Вiн упав з
лави i, виставивши наперед руки, щоб не вдаритись головою об дубову
перегородку, покотився .в глухий куток носово┐ частини судна. Щось обпекло
ноги, - невидима сила здирала кайдани разом зi шкiрою. В ту ж мить болiсно
скрикнув Спихальський. Дарма що навколо стояв неймовiрний шум i гвалт,
його гучний голос, здавалося, заглушив i стогiн невiльникiв, i трiск
весел, i рев бурi.
Нiхто не знав, що трапилось. Помалу пiдводилися, охкаючи i потираючи
боки, невiльники. Абдурахман позеленiв од страху, посiрiлими губами шептав
молитву.
I тут усi раптом вiдчули, що корабель не так хита║, як ранiш.
- Браття, тонемо! - пролунав чийсь переляканий голос.
- кзус-Марiя! - прошепотiв Спихальський.
Знову зчинився крик. Абдурахман кинувся до сходiв i подерся нагору. Та
незабаром вiн повернувся в супроводi корабельного аги.
- Тихо! - гаркнув ага.- Чого розкричалися, скаженi вiслюки! Корабель не
потопа║! Славу аллаху, паша Семестаф - хай живе вiн сто лiт! - майстерно