"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

пiсля двох дiвок як дiжка стала. Але у гречку спритно скаче, як i ранiше! А
чоловiк у не замiсть вiх-тя. Так його й називають - Параскою. Оце знов
вiдправила його на дальнiй хутiр, щоб по-шив людям до Рiздва цяцькованi
свитки. Поки вiн там над свитками гибi, вона собi нового крутiля прихопила.
Бо вiдьма! Вона ще й потайки шинкарю. Не козачка, очкурня репана, а й собi
горiлочку потихеньку жене i шинкарю! Та хiба кому скажеш? Всi в не
пiдкупленi - i староста, i сотникiв управитель. ┤ навiть орендар боться.
Бо вона заговiр зна. От вона ска-за-ла на Спаса, що в нього кобила до
Михайлiвського ярмарку здохне. I така брава нiмецька ко-бил, така руда, iз
зiрочкою на лобi, сконала якраз пiсля Покрови. Он як! А тепер оце собi
за-вела крутiля - iз нових панських гайдукiв. Така пика масна, геть без
бороди. Як той кап-лун! А коли не проде до Хвеськи, то завжди на новiм
конi. То в нього кiнь рудий, майже чер-воний. Потiм рябомизий! I де воно
таку масть вiднайшло?! Зроду тако не бачила. От у мо-го батька, царство
йому небесне, були конi. Угорськi скакуни, а не якесь смiття! Ой ви ко-нi
воронi, та де ж мо лiта молодi?... Ага, так оце тиждень тому притрюхало
на половiм ко-ни-ку. Бравий коник! На такому козаковi гарцювати, а не цiй
жабi мордатiй! Срамота! Таки свiт перевернувся! Бо в наш час такого не було!
Ти, добрий чоловiче, чужий, то, може i не знаш... А у нас тут страшний
вертеп дiться!... Жили ми тут завжди, як люди. Коли по-за-ми-ну-лого, а
може й минулого, року приперлося сюди справжн вiйсько - сам королiвський
ко-мi-сар i всi його псарi. Всiх, кого могли, посписували. Люди
заворушились, заворохобились, за-камешились. Тодi ляхи заприсяглися, що не
буде нiякого згону iз землi, нiяких нових по-дат-кiв i нiяко панщини. I
справдi, не було нiчого такого нi зимою, нi весною, а нi влiтку. Коли
восени, як ото вовки налетiли на нас ляхи пани iз жовнiрами та гайдуками.
Сказали, що все належиться канiвському старостi. А хто його тут, того
старосту, тут бачив та й тi ко-ро-лiвськi папери читав? I до всього привели
iз собою цiлу турму очкурiв. I що вигадали панськi пси i орендарi: з хуторiв
повиганяли крiпких хазяв. А в кого слабеньке господарство - тих не чi-пали.
А ще iроди повиганяли удовиць тих козакiв, що в Лiвонi пропали. За короля
голови по-клали, а королiвськi слуги вигнали на снiг хнiх сирiт i вдовиць.
I пiшли вигнанцi, на зиму глядячи, межи люди. А скiльки добра в людей
пропало?!! Хiба все iз собою забереш? Новi по-селенцi раденькi, що м
стiльки добра задарма дiсталось. Дуже вони радiють. Як прийде час, то все у
них загарбають, як не ляхи, то орендарi. От же та триклята жадоба! Прости
нас, Господи, грiшних i ницих!... Бачили, скiльки ото на ярмарку овець та
телиць продають, та волiв, та коней! То все вигнанцi. Бо нема в них припасу
для худоби. Все зайдам лишилось. От люди й продають. I я добру козу
нагледiла, така рябенька рогуля. Так у мене нi шеляга... А моя вже
старенька. Оце останнiй раз iз цапом спарувала. На весну терен зацвiте - i
ко-зе-ня-та будуть... Та ви жте, жте! Ви ж у мене гостi. Вже не пам'ятаю,
коли в мене останнiй раз бу-ли гостi... Все через ту вiдьму мене люди
бояться. Кiлька разiв у мене бiда траплялась. Но-чу-ють у мене ярмарковi
люди... А в них то пiдпруга в коня лопне, то хтось мiшки з гречкою
попроколю, то на конях гриву нечиста сила позаплiта! А хто заговору не
боться?! Стали мою хату люди обминати. Але я ж знаю, що то Хвеська коть! Я
собi бравого собачку завела - во-ни йому протiра кинули. Ну й пропав
собачка. I це все вона не сама, а  дiвки. То такi зло-дюжки i навченi
вiдьми, що просто страх бере! А такi тихi, як уздрiнеш, чемнi. Вiтаються, в