"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

очi тобi зазирають, дивляться, мов янголятка! От вже де яблучко вiд
яблунi... Та ви жте, жте!...
Прошка облизав ложку i поклав з трiском на стiл бiля миски. Подякував
господинi та й вiд-сунувся по лавi на середину цього старосвiтського
дубового столу аж на шести ногах. Вид-но, на велику родину робили. Почав
викладати на зачовганi, заполiрованi дубовi дошки-пла-хи сьогоднiшнiй
заробiток.
Тимко теж перестав сти. Вiн i так пiсля всiх отих голодних днiв,
постiйно втечi та схо-ва-нок просто обжерся сьогоднi. Поправив хустку, щоб
не було видно, що в нього не коса, а по вуха волосся пiдрiзане. I мукаючи,
як мукала нiма iз Грушок, вклонився бабусi i погладив  по руцi.
Стара аж сльозу витерла кiнчиком намiтки.
- Бiдолашна дитина. Така гарненька, та хто ж тебе замiж вiзьме? - I
знов утерла кiнчиком намiтки сльозу. - О! Он чуте?! Вже  крутiль
об'явився! Ач, як його пси брешуть!
I ведмедиця, що примостилась у теплiм закутку бiля печi пiсля щедрого
пригощення, насторожено пiдняла слiпу морду. Повела сторожко круглими
вухами.
I тут малий, саме в цю мить, побачив серед купи дено здобичi маленьке
кiльце ковбаси. Пiст, а хто ж м подав скоромне? На мигах Тимко спитав у
Прошки, чи можна взяти ковбасу? Прошка був веселий та й щасливий, бо аж двi
срiбнi монети-лусочки знайшов. Прошка на них i так, i так дивився. Пробував
своми дрiбними гострими зубами i знов задоволено хитав головою.
У сусiднiй садибi надривалися у брехотi два собаки. А трет було
верескливе ска-ву-лiн-ня.
- Он як Хвесьчина сучка репету. Якби тi псюги  не порвали. А той 
крутiль, сам справ-дi, як пес! Кажуть, вiн якогось хлопця-палiя шука. А той
увесь панський лiс пустив з ди-мом. Кажуть, вже знайшов слiди, а потiм
згубив. Все шукають, шукають людолови i лю-до-же-ри!!! Хрест носять, а самi
гiршi з тих туркiв!...
Тимко на мигах спитав у бабусi голку, щоб зашити торбу.
Вона й показала йому на закапелок при коминi.
- Отамо вiзьми, дитино. Там i голки, i нитки, i ножицi . Ще матусинi.
Зi Львова й при-вез-ли. Я б тобi, дитино, сама зашила. Та геть не бачу
дрiбно роботи.
Тимко зняв кришку iз козубка. I йому аж дух забило: у клубочок тонких
конопляних ни-ток було натикано стiльки голок, що вiн здавався жачком. Там
ще лежали кiстянi крючки для плетення сiток-тайникiв, бронзовий наперсток i
моточок багряно заполочi. Але най-го-лов-нiше - там була рiвна цурочка iз
сосново кори, на яку були настромленi риболовнi гачки.
Тимко одразу вiдчув, що ця балакуча бабуся - душа добра. Але хiба ж й
скажеш, що тобi потрiбнi оцi риболовнi гачки? Бо ти ж не хлопець для них, а
нiма дiвчинка. А для чого дiвчинцi риболовнi гачки? I Тимко, проказавши
подумки молитву i попрохавши пробачення у Пресвято Дiви, висмикнув чотири
гачки iз сосново кори i позастромляв х собi пiд комiр свитки. Та й
заходився зашивати торбу там, де вона не була розiрвана.
А Прошка все нiяк не мiг полiчити заробiток та поскладати в козуб. Але
пiсля глибоких роздумiв про те, що йому заважа, вiн зрозумiв, що йому
заважають личаки. I вiн роззувся.
- Боже! - Скрикнула бабуся. - Ну й смердять же тво онучi!