"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

дудку, як пани бадьоро мар-ши-рують на вiйну i як плентаються побитi з
вiйни, тягнучи за собою "рушницю".
Що по обiдi подаватимуть щедрiше, Прошка змикитив ще бiля корчми. Тому
вже й не давав Марьваннi свого ковпака, а повiсив й на лапу один iз трьох
козубкiв, що зберiгались у великому. Та ще було досить охочих почастувати
лицедiв пiд час самого дiйства. Тому пiд кiнець хнiх iгор вони були вже
майже ситi.
Зрештою, вони натовклись за ярмарковий день, i стiльки м накидали, що
Прошка сiв на важ-кий козуб i сказав, що треба негайно шукати десь тут
притулок. Бо не хочеться йому вер-та-ти далеко в поле у промерзлий бурдей.
Та у бiдолашно Марьванни кригою лапи зраненi. I справдi: ведмедиця сiл
стовпцем i по черзi пiдносила до сво слiпо морди пазуристi лабети i
ретельно х вилизувала.
Та хоч х пригощали i захоплювались хньою грою, на ночiвлю в мiстечку
х нiхто до себе не пустив. Тодi вони вийшли за вали i оборонний тин i
почали проситись до слобiдських людей на ночiвлю. Бо вже блiде сонце
зачервонилось i торкнулось блакитного заснiженого обрiю. I тут м не
пощастило. Скрiзь були ярмарковi постояльцi, а в стайнях та хлiвах хнi воли
i конi. Та й гавкоту нiхто не хотiв чути, який знявся через звiрину на
всьому присiлку.
I тiльки в кiнцi вулицi на самiсiнькiм краю з похилених i скособочених
ворiт виповзла баба, спираючись на вузлуватий цiпок.
Вона й пустила х до себе. Хоча Прошка просився тiльки до стайнi, баба
запросила х у хату. Спочатку Прошка вiдмовлявся, але стара сказала, що
нiяких звiрiв вона не боться, бо завжди тiльки один звiр страшний - людина.
I ще  батько був знаменитий мисливець i тримав у себе в садибi i ведмежат,
i вовченят, i соколiв...
Для дивних i несподiваних гостей стара поставила на комин залишки
товстенно бiлого воску свiчки. Крекчучи i вiддихуючись, витягла з печi
горщик ще тепло гречано кашi. Всипала у глибоку миску, залила козиним
молоком i поклала ложки.
Малий, вже без козино личини, лише у хустцi, свитцi i сарафанi поверх
не, розкрив, було, рота, щоб проказати "Отче наш". Та Прошка вчасно
шарпонув його за рукав: "Мовчи! Не забувай, що ти нiма дiвка!"
Тому Тимко тiльки ворушив устами.
По молитвi Прошка пояснив:
- Госпожа ти моя, матушка! Млашка у мня ньомнькая, но всьо слишiт.
- Боже! Боже! I яко тiльки в свiтi бiди не бува.
Стара набрала повну ложку надку, вiдсьорбнула половину i, не опускаючи
ложку, повела:
- Я як знала, що сьогоднi таки до мене прийдуть люди. Менi ще й сон
наснився. От я i ка-шi добро впарила. А то все Хвеська до себе ярмаркових
гостей переманю! Он у не вже ка-ганець блима. А хто вона? Та хвойда i
вiдьма! Двi дiвки в не. Хоча iще тiльки в пiр'ячко вби-ваються, а вже
готовi чортицi. Бо добре все знають, що хня матiнка виробля, i
до-по-ма-гають й. Ну, й чоловiка собi знайшла. Такий собi кравчик - по
хуторах ходить i ши. Та ще й ви-шива сорочки, що не всяка молодиця виши!
А як прийде додому, то куховарить, навiть опа-ру замiшу, калачi пече. Як
вона за нього вiддавалась, то  подруги казали й, що вона зду-рiла! Бо
вона тодi була брава дiвка - ставна, цицьката, чорноброва. То зараз вона