"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

"столу". I за-хо-ди-лась видзьобувати крихти вчорашньо вечерi.
Тимко повитягав солому iще з двох вiконниць. I в хньому сховищi одразу
по-свiт-лi-ша-ло.
Прокинулися i ведмедиця i  поводир. Вiн хапався за пелехату голову.
Розпачливо стог-нав. Ведмедиця потяглася до нього i почала облизувати йому
обличчя.
- Господi! Одна ти мня, матушка, жалш! Вокруг однi iроди... Хотя би
шкалiк... ну хотя би на донишк... ну, глоточк!
I кругловидий гостроносий бородань заплакав гiркими сльозами.
- Дядьку, не плачте. Я пiду з вами i буду козою! - Вихопився Тимко.
З хвилину може ведмежатник безтямно дивився на хлопчика. Страдницьки
морщив ло-ба, намагаючись щось зрозумiти. Потiм якийсь зблиск думки майнув у
його сiрих круглих очах.
- Ну малц! Ну, услужiл. Собiрайся. Iдьом сейчас же в город... я там
как-нiбудь по-прав-люсь... а тади уж ми тбя вирядiм в козу i ... будм
iграть!!! Ах ти, мать чесная, не п-р-в-лiсь щьо хрстьянскi душi...
Собiрайся, собiрайся i гойда в город!!!
- Дядьку! Я не хочу йти отако в мiсто. Я хочу зразу козою. Щоб мене
нiхто не впiзнав...
- Постой, постой... - Похмiльний поводир обома долонями щосили стис
собi скронi i, бо-лiсно кривлячи вуста, щось собi шамрав пiд носа... - Ага,
понял. Н хош, штоби зналi, что ко-за - ето ти?..
- Ага.
- Ладно... Оно бить козой нiкак н срам... Но желi ти бошся - буд
по-твому...
Стогнучи, схлипуючи, важко дихаючи, лицедiй пiдвiвся з лежбища.
Подовжив ланцюг Марьванни i зняв з не вуздечку-намордник. Тодi вхопив
горщик з-пiд грушок i виповз надвiр. Горщик снiгу пхнув у пiчурку i розпалив
вогонь.
Хлопчик скручував солому в жмаки i пiдкладав у пiчурку. Сутiнки бурдею
сповнились пасмами диму i спалахами швидкого вогню.
А лицедiй витягав iз короба всякi лахи i дивнi речi. Були тут i дудка з
берести, i сопiлка ка-линова, i рiжок iз волячого рога, i якiсь дерев'янi
ляльки, i якась скрипка, а з довгим дер-жа-ком i двома струнами, та ще й
бубон iз калаталом. Найбiльший козубок вмiщав у себе i дiв-ча-че вбрання, i
козячу личину. Витрусив звiдтiля тонкi ллянi онучi, пiдсохлi i пожолобленi,
але ще цiлi личаки. А найголовнiше, дерев'яна козина голова iз справжнiми
рогами. I нижньою ще-лепою з мотузкою. Якщо шарпати за мотузку, то щелепа
дзвiнко, гучно вдарялась об верх-ню.
Лицедiй попустив ланцюг ведмедицi, i вона почала перегортати лапами
снопи. Щось нюхтила i, певно, знаходила якiсь зернини, бо плямкала i
облизувалась.
Сорока теж зацiкавилась снопами, тими, що стояли пiд стiною стрибала по
них, ка-ме-ши-лась i таки щось видзьобувала.
Лицедiй покрутив козину голову i кiлька разiв лунко клацнув дерев'яною
щелепою.
Вiн гучного клацання "кози" ведмедиця застигла з пiднятою лапою. Немов
ще чогось че-кала, якогось продовження звукiв. Але поводир вiдклав "козу" i
заходився сьорбати з лож-ки розталий снiг.
Тимковi пити хотiлось, але вiн гидував брати ложку у страннього, вiд