"Юрий Логвин. Танцi шайтана" - читать интересную книгу автора

якого так страш-но смердiло сивушним перегаром. А спалити собi пальцi об
розпечений горщик - вiн не дур-ний.
Тому, коли лицедiй простягнув ложку малому, той сказав:
- Я пити не хочу. Я сти хочу.
I Тимко розгорнув на колiнах ганчiрку i взяв останнiй черствий кусник
хлiба i ко-ло-бо-чок, злiплений iз залишкiв жовтого сала. Iз-за халяви витяг
малесенького гранчастого ножа i навпiл розкраяв i хлiб i сало. Простягнув
лицедiю. А той саме припасовував до козино морди грушевий патичок, як ото
пужално батога.
- Бр-р-рр! - Здригнувся усiм тiлом ведмежатник. "Без чарки i дивитись
не можу на сало!"
Проказавши "Отче наш", хлопчик почав снiдати. I одразу ж до нього
пурхнула сорока. Довелось витягати з торби ягоди. Сорока подзьобала i знов
перелетiла на снопи. Там вони удвох iз ведмедицею i порпались - сорока
вгорi, а Марьванна долi.
I от лицедiй почав виряджати Тимка. Замiсть червоних чобiт - засохлi
личаки. Поверх шта-нин кiлька завивiв полотняних онуч. Довгий, до самих
личакiв, набiйний бузиновий са-ра-фан. А поверх - подена мiллю i
латана-перелатана волохата козина шкура. З двома дiрками для очей. А над
шкурою дерев'яна козяча морда. Вiд не йшла шворка пiд шкуру. Тимко мав
три-мати пiд волохатим покривалом, лiвою рукою палицю, на яку настромлялась
"козина" мор-да. А правою смикати за шворку, щоб щелепа клацала об голову.
Ще й щоки лицедiй роз-ма-лював рум'янами. А голову обвинув великим платом iз
червоними набiйними вiзерунками.
Коли лицедiй почав прибирати "козу", ведмедиця перестала шарудiти
соломою. Тiльки сорока камешилась у снопах.
Ведмедиця завмерла, сидячи на заднiх лапах i спершись спиною на глиняну
стiну. Тiльки нiздрi в не ворушились. Навiть вуха не рухались.
Та коли лицедiй узяв берестяну дудку i пронизливо завiв на нiй
"туру-туру-туру-та!" ведмедиця звелася i враз нависла над Тимком.
З переляку вiн вiдсахнувся.
- Да н боiсь! Марьванна зврь кроткiй!
Тимко став рiвно, але тремтiв усiм тiлом.
Марьванна неквапно i уважно обнюхтила його всього, а тодi облизала
хлопчиковi по-ре-па-нi пальцi.
- Ну, мiлок! Счас тб главний урок! Я iграю во дуду. А ти щлкаш
козой i колш Марь-ванну рогамi. Я токо укорочу цепь, чтоби она, желi чво,
н хватiла тбя. А таперiча, с Богом!
Повадир задудiв пронизливо i весело.
Чомусь, не до мiсця зовсiм, малий згадав розповiдь Батька, як
турки-яничари iдуть у бiй i сурмлять у сво дудки.
Вiд гучного дудiння Марьванна пiднялась на повен зрiст. i тодi малий
наважився - без-лад-но зашарпав за линвочку. Затрiскотiла дерев'яна щелепа,
i малий почав злегка буцати Марь-ванну рогами. Марьванна спочатку здивовано
завмерла, потiм якось зауркотiла i по-дрi-бо-тiла на заднiх лабетах вiд
кози. Коза наздоганяла , тупотiла ногами i "колола" рогами. Вед-медиця все
тiкала i намотувалась ланцюгом на пiдпiрний стовп.
Нараз пронизливе дудiння урвалось, i лицедiй щиро подякував Боговi, що
Марьванна признала хлопчика i не буде, значить, каверзувати.
- Ну, малц, дар Божiй у тбя сть. Пошлi побистр, а то тоска на душ